Адаптація до шкільного навчання

Критерієм нормальної адаптованості дитини до шкільного навчання є її позитивне ставлення до школи, розуміння пояснюваного вчителем навчального матеріа¬лу, самостійність, здатність зосереджувати увагу при ви¬конанні завдань, охоче виконання громадських обов’яз¬ків і доброзичливе ставлення до однокласників. Усе це засвідчує належну ефективність процесу соціально-пси¬хологічної адаптації до школи — активного пристосуван¬ня дитини до класу, вчителя, свого місця у школі.
Високий рівень адаптації дитини забезпечують вихо¬вання її у повній сім’ї, у якій нема конфліктних ситуацій; належний рівень освіти батька й матері, правильні методи виховання у сім’ї; позитивне ставлення до дітей виховате¬ля старшої (підготовчої до школи) групи; позитивне став¬лення до дітей учителя першого класу; функціональна го¬товність дитини до навчання у школі; сприятливий статус дитини у групі до вступу в перший клас; задоволеність спілкуванням із дорослими; адекватне усвідомлення свого становища в групі однолітків. З урахуванням цього гру¬зинський педагог-новатор Шалва Амонашвілі стверджу¬вав, що дітей-шестиліток потрібно готувати не просто до школи (навчання читання, письмо, лічба), а готувати до ролі учнів, щоб вони розуміли свою нову позицію, нову роль вчителя, значення і зміст його вимог і оцінок.
Про наявність внутрішньої позиції школяра свідчать позитивне ставлення до вступу в школу як до природного і обов’язкового явища в своєму житті; уявлення про школу та шкільний зміст занять, інтерес до занять з навчання грамоти і лічби; надання переваги колективним заняттям над індивідуальними; позитивне ставлення до вимог дис¬циплінованої поведінки, очікування оцінки; визнання ав¬торитету вчителя.
Період соціально-психологічної адаптації триває від 10—18 днів до 1—3 місяців і супроводжується змінами в емоційній сфері дитини (зростання внутрішньої напруже¬ності, рівня тривожності, імпульсивна взаємодія з дорослими тощо). Низький рівень адаптації проявляється у не-гативному ставленні до шкільного навчання, переважанні негативного настрою, відсутності інтересу до навчальних занять, недбалому виконанні завдань, небажанні самостій¬но працювати. Це засвідчує факт шкільної дезадаптації дитини — прояву психогенного формування особистості, що зумовлений особливостями її об’єктивного і суб’єктивного статусу в школі та сім’ї і може спричинити порушення навчальної діяльності в майбутньому.
Труднощі адаптації дитини до шкільного навчання зумовлені нерівномірностю розвитку пізнавальної сфери та довільної регуляції поведінки. Діти, які не встигають за шкільним ритмом, потребують особливої уваги, інди¬відуальної роботи вчителя. Складно адаптуються також діти з недорозвиненою дрібною моторикою. Нерідко вони відзначаються достатнім, навіть високим рівнем мовленнєво-мислительних операцій, тому дорослі не відразу звертають увагу на їх труднощі в оволодінні письмом (С. Ладивір). Особливо важко першокласникам, які ма¬ють проблеми розвитку мовлення, мислительних опера¬цій (порівняння, узагальнення, аналіз, синтез, умовисновки, розмірковування).
З огляду на це в роботі зі старшими дошкільниками ви¬хователі повинні уважно аналізувати особливості їхнього розвитку, прогнозувати імовірні проблеми в школі, спря¬мовувати зусилля на розвиток їхніх знань, умінь і нави¬чок, що максимально полегшило б адаптацію в шкільному середовищі.