Діти з проблемами розвитку

Покликання педагога полягає у створенні умов для розвитку кожної дитини з урахуванням її можливостей. У сучасному світі значно зросла кількість дітей з порушен¬нями нормального розвитку: якщо у середині XX ст. 60—70 % новонароджених були практично здоровими, то сьогодні до 40—50 % дітей мають певну схильність до змін у розвитку. Кількість дітей зі складними розладами розвитку за цей час майже не змінилася (4—5 %), однак значно більше дітей з «межовим». Їх розвиток може бути набли¬жений до нормального лише за умови правильного виховання і спеціального навчання.
До дітей із проблемами розвитку належать діти з пору¬шеннями інтелекту (розумово відсталі); з відхиленнями у пізнавальному розвитку (із затриманням психічного розвит¬ку); з порушеннями слуху; з порушеннями зору; з порушен¬ням опорно-рухового апарату; з порушенням мовлення; з емоційними розладами, у тому числі з раннім дитячим аутизмом (хворобливим станом психіки); з порушеннями пове¬дінки і діяльності; з важкими комплексними порушеннями. Дітям із вродженими і набутими вадами розвитку по¬трібні спеціальні умови виховання і навчання, спрямовані на коригування їхніх недоліків, просування у загальному розвитку і соціалізації. Працюють з ними педагоги, спеціа¬лісти у галузі корекційної педагогіки, яка раніше мала наз¬ву дефектологія.
Систему спеціального навчання застосовують щодо ді¬тей таких категорій:
— з порушеннями у розвитку. Вони відстають у психо¬фізичному розвитку внаслідок порушення діяльності одного або кількох аналізаторів (зорового, слухового, ру¬хового, мовного), а також унаслідок органічного ураження центральної нервової системи;
— з відхиленнями у психофізичному розвитку. Мають відхилення у розвитку аналізаторів, вираженість яких не так різко обмежує їхні можливості, як у дітей з порушен¬нями у психофізичному розвитку;
— з обмеженими можливостями здоров’я. Порушення у розвитку цих дітей надають їм особливий статус, тобто певні пільги (за традиційною термінологією — діти-інваліди);
— з особливими освітніми потребами. Для цієї катего¬рії дітей необхідні спеціальна корекційна підтримка і спе¬цифічні методи навчання, які можуть бути забезпечені і в загальноосвітньому дошкільному закладі, і в дошкільних закладах компенсуючого типу.
До основних категорій порушень розвитку дітей на¬лежать:
— порушення інтелекту (розумово відсталі діти): діти з відносно легкою, неглибокою розумовою відсталістю (сту¬пінь дебільності); діти з глибокою розумовою відсталістю (ступінь імбецильності); діти з найважчою, глибокою розу¬мовою відсталістю (ступінь ідіотії);
— затримання психічного розвитку. Для цих дітей ха¬рактерні гетерохронність (різночасовість) проявів відхилень і суттєві відмінності у їх вираженні та прогнозуванні наслід¬ків. Ці відхилення зумовлені біологічними або соціальни¬ми чинниками, а також різними варіантами їх поєднання;
— порушення зору: сліпота, слабкий зір, косоокість та амбліопія (косоокість із пониженням гостроти зору);
— порушення слуху: глухота, туговухість, пізня втра¬та слуху (у 3—4 роки і пізніше);
— порушення опорно-рухового апарату: дитячий цере¬бральний параліч, поліомієліт, уроджена патологія опор¬но-рухового апарату, травматичні ушкодження спинного і головного мозку, поліартрит, захворювання скелета;
— порушення мовлення: системні порушення мовлен¬ня (алалія, афазія); порушення будови і функцій мов¬леннєвого апарату (ринолалія, дизартрія, складна дислалія); порушення читання і письма (дислексія, дисграфія); темпоритмічні порушення мовлення (заїкання); порушен¬ня мотивоутворюючої функції мови (мутизм);
— емоційні розлади: ранній дитячий аутизм (перева¬жання замкнутого внутрішнього життя, активна самоізо¬ляція від зовнішнього світу); емоційні розлади, спричине¬ні ранньою розлукою з матір’ю; фобічні (грец. — страх) тривожні розлади;
— важкі множинні порушення характеризуються по¬єднанням двох або кількох виражених психофізичних по¬рушень.
Діти з порушеннями розвитку мають спільні та спеціальні труднощі, пов’язані з характером і вираженістю первинних порушень, особливостями вторинних. Первинні порушення обумовлені безпосередньо хворобою, вторинні виникають унаслідок первинних порушень, піддаються впливу ранньої корекційної допомоги. Специфічні труднощі, з якими стикаються хворі діти, обумовлені характером і мірою вираженості відхилень, умовами соціально-педагогічного оточення на ранніх етапах розвитку. Спільними проблемами цих дітей є соціальна дезадаптованість: низь¬кий рівень психічних процесів (уваги, сприймання, мислення, пам’яті); несформованість мотиваційної та емоційно-вольової сфер; знижена довільність психічних процесів, діяльності та поведінки; труднощі оволодіння мовою; відхилення у сприйманні, осмисленні та використанні ін¬формації з навколишнього середовища.
Корекційна педагогіка вивчає особливості фізичного і психічного розвитку, закономірності організації корекційного навчально-виховного процесу, розробляє спеціальні засоби навчання і виховання дітей з особливими потребами. Актуальною проблемою виховання є їхня інтеграція в сус-пільство відповідно до визначених міжнародними законо¬давчими документами прав кожної дитини на життя, захист, освіту тощо.
Багато дітей із серйозними і стійкими патологіями роз¬витку перебувають під постійним наглядом і опікою ліка¬рів, психологів, дефектологів у спеціальних дошкільних викладах компенсуючого або корекційного типу. Діти з не¬різко вираженими відхиленнями у розвитку за бажанням батьків можуть виховуватися у дитячих садках загально-розвивального типу. Інтегроване виховання (спільне виховання з дітьми з нормальним розвитком) можливе в таких формах:
— комбінована інтеграція (виховання у масових гру¬пах одного-двох дітей з наближеним до вікової норми рів¬нем психофізичного і мовного розвитку, здатних до само¬обслуговування та психологічно готових до спільного зі здоровими ровесниками навчання);
— часткова інтеграція (діти, які не можуть разом зі здоровими ровесниками оволодіти передбаченим програ¬мою навчальним і виховним матеріалом, перебувають у їх¬ній групі лише частину дня);
— тимчасова інтеграція (дітей із проблемами розвитку об’єднують зі здоровими дітьми один-два рази на місяць для загальних форм виховної роботи).
Інтегроване виховання в будь-якій формі передбачає обов’язкове керівництво вихователя-дефектолога, участь психолога.
Включення неповноспроможних дітей у групи здоро¬вих однолітків потребує ранньої діагностики, спеціально¬го навчання, максимальної корекційної психолого-педагогічної підтримки, допомоги батьків, а також відповідного обладнання, спеціальних засобів реабілітації. Дорослі (батьки, члени сім’ї, педагоги) мають володіти вичерпною інформацією про стан здоров’я дитини, її психофізичні особливості, темпи і рівень загального розвитку. Педаго¬гічна діагностика має проаналізувати особливості розвит¬ку дитини, визначити її потенційні можливості, задатки та інтереси, які можуть бути використані як опорні ланки у розробленні та здійсненні корекційно-розвивальних впливів. Застосування методів педагогічної діагностики у навчанні й вихованні дітей сприяє своєчасному виявленню їхніх труднощів, цілеспрямованому аналізу поведінки й діяльності, встановленню причин відхилень у розвитку, добору засобів корекційних впливів.
Важливою є готовність педагогів дошкільних закладів до залучення дітей із проблемами розвитку в колектив од¬нолітків, а також позитивне ставлення до них інших дітей. Педагоги і батьки неповноспроможних дітей повинні усві¬домлювати необхідність співробітництва сім’ї й дитячого садка, працювати на засадах рівноцінного партнерства, здійснювати ефективне розвивально-корекційне навчання і виховання дитини з метою подолання несприятливих тенденцій її розвитку. Включення дітей у звичайні групи сприяє їхній соціалізації, оволодінню необхідними для життя в суспільстві вміннями. Здорові діти також здобува¬ють новий досвід: вчаться розуміти і сприймати інших лю¬дей, співчувати дітям, які мають проблеми, допомагати їм долати труднощі.
Нині в Україні ведеться цілеспрямований пошук спо¬собів інклюзії (включення) дітей з особливими потреба¬ми в загальнорозвивальні дошкільні заклади та школи. Створюються передумови для інтеграції дітей з особли¬вими потребами в активне життя суспільства, що перед¬бачає:
— рівний доступ до суспільства для всіх людей, у тому числі й з обмеженими можливостями, на основі однакових громадянських прав, свобод, привілеїв;
— забезпечення рівних можливостей для відповідаль¬ного вибору в житті;
— створення для дітей з особливими потребами можливостей реабілітації у природному соціальному оточенні;
— ефективну взаємодію освітніх закладів з батьками, залучення їх до навчального процесу;
— партнерство педагогів, батьків, дефектологів, психологів, фізичних реабілітологів, соціальних працівників у оцінюванні потреб і перспектив розвитку дитини, визначенні індивідуальної програми її виховання і навчання.
Актуальність і значущість цієї роботи є дуже важливою, оскільки соціально-педагогічна підтримка і реабілітація дітей з особливими потребами розвитку, створення умов для їхньої успішної соціальної і психофізіологічної адаптації, розвиток їхньої життєвої компетентності є принциповою ознакою демократичної освіти і суспільного життя.