Дошкільна освіта за кордоном

У багатьох країнах світу дошкільна освіта є первинною ланкою єдиної системи виховання і навчання. Нею опіку¬ються місцеві органи влади, промислові та сільськогосподарські підприємства, релігійні та громадські організації, приватні особи. Як правило, у більшості країн функціону¬ють стаціонарні та сезонні ясла, садки з різною тривалістю роботи, дошкільні відділення при початкових класах, ма¬теринські школи, майданчики. Виховна робота, метою якої є гармонійний розвиток дітей, формування навичок життя в суспільстві, здійснюється відповідно до програм виховання та навчання. У всіх країнах існують системи підготовки педагогічних працівників (курси, середні спе¬ціальні, вищі навчальні заклади). Кожна національна сис¬тема дошкільної освіти має свої особливості та власний пе-редовий досвід.
Болгарія. Систему суспільного дошкільного виховання в Болгарії було сформовано після Другої світової війни. До неї належать дитячі садки (повного дня, цілорічні, сезон¬ні, цілодобові), ясла, ясла-садки з денним і напівденним перебуванням дітей (садки при школах). Дошкільні закла¬ди відвідують майже всі діти. Існує державна програма ви¬ховання дітей дошкільного віку. Значну увагу в дошкіль¬них закладах зосереджують на фізичному вихованні (спор¬тивні свята, навчання плавання, загартування).
Для системи суспільного дошкільного виховання Болгарії характерні:
— широка мережа дошкільних закладів, наявність спеціальних норм їх проектування і будівництва;
— державний характер системи дошкільного виховання і підготовки педагогічних кадрів;
— визнання дошкільного виховання частиною системи народної освіти, її первинною ланкою;
— державна програма виховання дітей в дошкільних закладах.
На сучасному етапі триває реформування суспільного дошкільного виховання, як і всієї системи народної освіти.
Велика Британія. Тривалий час у Великобританії функціонували заклади суспільного догляду дітей із небагатих сімей. Нині вони трансформувалися в сучасні типи дошкільних закладів, які забезпечують диференційований підхід до виховання дітей. Формування і розвиток системи дошкільного виховання відбувалося під впливом ідей Ф. Фребеля, М. Монтессорі, Р. Штейнера, Ж. Піаже, Дж. Брунера.
Дошкільних закладів у країні недостатньо для забезпечення доглядом усіх дітей до вступу до школи, навчання в якій починається з 5-ти років. Основними їх типами є муніципальні та приватні денні ясла, ясельні школи, ясельні класи, ігрові групи, клуби матері і дитини, групи «можливостей». За змістом роботи їх можна об’єднати в три групи:
— денні ясла, які забезпечують догляд за дітьми;
— ясельні класи і школи, що працюють як заклади ін¬телектуального розвитку дітей, підготовки їх до школи;
— ігрові групи, клуби матері та дитини, групи «можливостей».
Муніципальні денні ясла відкривають місцеві органи влади для дітей віком від кількох місяців до 4-х — 5-ти ро¬ків. Працюють вони протягом року з 8 до 18-ої години. Призначені для виховання дітей батьків з невисоким рів¬нем доходів.
Приватні денні ясла створюють різні приватні осо¬би, організації, благодійні товариства, релігійні органі¬зації тощо. До них належать церковно-общинні денні яс¬ла; ясла, які відкривають для дітей своїх працівників фабрики, компанії, корпорації, банки; комерційні ясла; кооперативні ясла; ясла психолого-педагогічного профі¬лю при науково-дослідних центрах. їх метою є надання матерям, які мають малих дітей, кількох годин вільного часу на день.
У країні є багато приватних вихователів, які за бажанням батьків працюють із дітьми віком від народження до 5-ти років протягом усього робочого дня.
Особливо популярні безкоштовні муніципальні ясельні школи і класи для дітей 3-х — 5-ти років. Переваги мають ясельні центри — своєрідні об’єднання денних і ясельних шкіл. їх небагато. При початкових школах часто організовують ясельні центри, які займаються розумовим, фізичним, моральним, естетичним, трудовим розвитком дітей, формуванням їхніх індивідуальностей. Організовують їх батьки, як правило, ясельні центри забезпечують найвищий рівень всебічного виховання.
Найпоширенішим типом дошкільних закладів є ігрові групи, об’єднані в Асоціацію дошкільних ігрових груп. Фінансуються вони частково з державного бюджету, за рахунок благодійних внесків, а найбільше — батьками дітей. У них виховується до 70 відсотків дітей віком 2—3 років. Групи налічують від 6 до 40 дітей, працюють 2—3 години від двох до п’яти днів на тиждень. Керівники ігрових груп (часто ними є матері вихованців групи) обов’язково повинні мати спеціальну психолого-педагогічну підготовку.
Лікарняні ігрові групи призначені для виховання дітей, які перебувають на лікуванні. «Групи можливостей» мають на меті виховання дітей з відхиленнями в розвитку. Працюють вони за зразком ігрових груп, однак у їх складі значно менше дітей. На заняттях використовують спеціальний ігровий і навчальний матеріал. Клуби матері та дитини передбачають обов’язкову присутність матерів протягом усього перебування дітей у групі, робота якої мало чим відрізняється від роботи ігрової групи.
Оскільки англійська система освіти передбачає отримання дозволу на прийом трьох-чотирьохрічних дітей до початкової школи, органи освіти організовують підготовчі класи (групи) для п’ятирічних дітей.
Різноманітність типів дошкільних закладів і програм відображає особливість концепції дошкільного виховання у Великобританії: дитина є активним суб’єктом пізнання навколишнього середовища. Тому виховання має на меті розвиток індивідуальності дитини, її самостійності в оволодінні різними видами діяльності. Програми виховання і навчання дітей спрямовані на цілісне бачення особистості дитини, орієнтують на використання мотиваційних чин¬ників до навчання, розвиток ініціативи. У дошкільних закладах на одного дорослого припадає не більше трьох малюків і п’яти дітей від 3-х до 5-ти років. Для полегшення адаптації до дитячого садка дитина в перші дні відвідує ‘ разом з мамою.
Данія. Найпоширенішими типами закладів суспільного дошкільного виховання Данії є денні ясла, садки, ясла-садки, ігрові майданчики та цілодобові дошкільні заклади, призначені для виховання і лікування дітей із проблемами фізичного та психічного розвитку, надання їм психолого-педагогічної допомоги і здійснення корекції вад. Педагогічний персонал отримує трирічну підготовку з психології, фізіології, педагогіки. Кожен п’ятий працівник датських шкільних закладів є чоловіком.
У Данії знаходиться центр Міжнародної Монтессорі-асоціації.
Ізраїль. Дитячі садки в Ізраїлі перебувають на утриманні муніципалітетів, релігійних і жіночих організацій. Працюють цілорічно, за винятком невеликих канікул у серпні. Діють платні приватні садки і групи по 5—10 дітей раннього (з 3-х місяців) і дошкільного віку. Відкриття приватних дитячих садків дозволяється лише фахівцям з педагогічною освітою.
Як і муніципальні, приватні дитячі садки контролюються міністерством освіти. Усі діти обов’язково мають відвідувати старшу групу в дитячому садку, яка безплатно готує їх до школи. Вони опановують різні види художньої діяльності, слухають оповідання і казки, вчаться читати і рахувати, працюють з комп’ютером, ознайомлюються з народними традиціями.
Китай. Дошкільні заклади в Китаї великі (270 вихован¬ців і 60 педагогів та обслуговуючого персоналу). Групи нараховують 25—26 дітей переважно денного перебування, 5 % груп дошкільних закладів — цілодобові, з яких батьки забирають дітей у середу і суботу. Вихователі та їхні поміч¬ники мають бути різного віку, вміти чітко організовувати поведінку дітей, не надавати багато часу на вільну діяль¬ність, виховувати звичку до порядку, прищеплювати навички колективного життя, уникаючи покарань, виховувати працелюбність, наполегливість, відповідальність перед батьками, вихователями, однолітками, країною. Патріо¬тичне виховання є основою навчально-виховного процесу. Значна увага приділяється розвитку музичних здібностей.
Німеччина. Традиції суспільного дошкільного вихован¬ня у Німеччині є одними з найдавніших. З 1957 р. діє закон Про вільне відвідування дитячих садків, 20 % з яких утримує держава, 80 % належать церковним общинам, профспілкам, німецькому Червоному Хресту, службі молоді, іншим благодійним товариствам. Батьки оплачують 50 % утримання дітей, інші витрати відшкодовує власник дош¬кільного закладу.
У Німеччині існують такі типи дошкільних закладів:
— дитячі садки з повним або неповним днем, призначе¬ні для дітей 3-х — 6-ти років;
— одногрупові дошкільні заклади (переважно для старших дошкільників);
— пришкільні групи (для п’ятирічних дітей);
— підготовчі класи основної школи. У них виховують і навчають п’ятирічних дітей;
— цілодобові інтернати для здорових дітей віком від 3-х до 6-ти років;
— інтернати для дітей із проблемами здоров’я і розвитку;
— материнські центри. У них матері разом з дітьми займаються цікавою і корисною діяльністю, спілкуються між собою та спеціалістами з педагогіки і психології.
Головні концептуальні засади виховання дітей реалізу¬ються у дитячих садках вільного і відкритого типів. Най¬поширеніший тип вільного дитячого садка — штейнерівські дитячі садки і дитячі садки Монтессорі.
Відкритий дитячий садок організовано на ситуативно-орієнтованій концепції дошкільного виховання, для якої характерні: відкрите планування з участю дітей; навчан¬ня на базі реальних життєвих зв’язків; єдність гри і на¬вчання; різновікова організація життя та діяльності; зв’я¬зок із громадськістю; співробітництво батьків і дошкільного закладу.
Вихователь повинен бути здатним до систематичних і тривалих спостережень, аналізу результатів педагогічної діяльності, прогнозування.
Республіка Польща. Систему дошкільного виховання у Польщі утворюють дитячі садки, ясла-садки з повним (міста) та неповним (сільська місцевість) днем перебуван¬ня дітей. Діють також цілодобові двотижневі ясла-садки і тимчасові дитячі садки типу сімейних мікросадків, розта¬шовані у квартирах багатоквартирних будинків.
США. На розвиток американської системи дошкільно¬го виховання вплинула реалізація програми «Хад Старт» (1965), яка передбачала збільшення асигнувань на ство¬рення дошкільних закладів (передусім для дітей із малоза¬безпечених сімей). Якщо у 1965 р. дитячі садки відвідува¬ли 10 % трьох-чотирьохрічних дітей, то у 1985 р. — 40 %, а 5—6-річних дітей — 96 %. Нині відвідування дошкіль¬них навчальних закладів є нормою підготовки до школи.
Потреби сімей спричинилися до формування різнома¬нітних типів закладів дошкільної освіти:
— групи дітей 4-х — 5-ти років при школах. Ці держав¬ні дитячі садки працюють 2—3 години зранку, дбаючи пе¬редусім про інтелектуальний розвиток дитини;
— школи-ясла для дітей раннього віку (з 3-х років). Ок¬ремі з них діють при наукових центрах і педагогічних ко¬леджах, використовуючи програми розвиваючого навчання;
— приватні центри. Функціонують протягом дня пере¬важно при підприємствах і організаціях для дітей робітни¬ків і службовців.
Кожен штат США має свої освітні стандарти, а кожен заклад працює за власною програмою.
У звичайних групах займається 1—2 дошкільняток із проблемами розвитку. З ними працюють спеціальний пе¬дагог на основі індивідуальної програми і вихователь, чиї повноваження поширюються на всю групу. Неповноспроможні діти беруть участь у спільному житті групи, за необ¬хідності їм надають відповідну допомогу. Спільна діяль¬ність із здоровими дітьми має сприяти розвитку їхніх умінь. Як правило, це забезпечує позитивні результати як для неповноспроможних дітей, так і для здорових їхніх од¬нолітків. Діти вчаться жити в інтегрованому суспільстві, з дитинства здобуваючи соціально-комунікативний досвід, виховуючи в собі милосердя і гуманність.
Концепція дошкільного виховання у США полягає у розвитку особистості дитини через набуття нею досвіду. Значна увага приділяється розвитку дитячої творчості та обдарованості. У процесі залучення до мистецтва у дітей розвивають здатність до спілкування.
Приміщення групової кімнати, як правило, поділене на зони (куточки) для організації різних видів діяльності: центр соціодрами (сюжетно-рольової гри), лялькового те¬атру, мистецтва, кулінарії, науково-математичний центр, куточок будівництва і конструювання тощо. Це створює умови для самостійної роботи дітей за їхнім бажанням. Система дошкільного виховання вчить дитину бути віль-ною, незалежною особистістю. При цьому йдеться про рів¬ність можливостей, а не рівність здібностей, що потребує створення у процесі навчання і виховання умов для врівно¬важення свободи і порядку, вимогливості й поблажливості щодо кожної дитини.
Туреччина. Певною мірою на дошкільне виховання впливають традиційні для ісламу цінності багатодітного родинного виховання та ролі жінки в сім’ї. У системі суспільної дошкільної освіти (ясла, приватні, фабричні, екс¬периментальні дитячі садки) виховується 10 % дітей від народження до шести років. Однак її матеріальна, науково-методична бази потребують суттєвого поліпшення.
Мета і зміст дошкільної освіти відповідають загально¬му спрямуванню національної освіти: фізичний, розумо¬вий, емоційний розвиток дітей; формування соціальних навичок поведінки; розвиток мовленнєвої компетенції; підготовка до навчання у школі.
Фінляндія. Дошкільні заклади у цій країні існують з 50-х років XIX ст. Певний час вони працювали за фребелівською системою. У пошуках раціональних моделей ро¬боти дошкільних закладів апробуванню були піддані монтессорівська, американська, шведська системи.
У Фінляндії існують такі типи дошкільних закладів:
— народні дитячі садки. Вони виникли найдавніше, бу¬дучи покликаними допомагати у вихованні дітей сім’ям, у яких батьки працюють. Поширеними є денний догляд за дітьми у сім’ях, відкриті дитячі садки, пересувні дитячі садки (па зразок сезонних), дошкільні заклади для дітей із проблемами фізичного і психічного розвитку;
— сімейні дитячі садки. Їх призначення полягає в орга¬нізації сімейного догляду за дітьми. Вихователі повинні мати спеціальну підготовку;
— відкриті дитячі садки. Працюють за типом ігрових майданчиків, куди батьки приводять дітей для прогулянок, спільних ігор з однолітками;
— дошкільні дитячі будинки. Робота їх розгортається за принципом життя великої сім’ї.
Суспільне дошкільне виховання у Фінляндії здійсню¬ється у тісному зв’язку із сім’єю. Кожна третя дитина до 3-х років і Майже всі діти дошкільного віку (за рік до шко¬ли) виховуються у закладах системи дошкільної освіти. Батьки мають широкі можливості щодо безпосередньої участі у роботі дошкільних закладів. Кількість дітей у гру¬пах має чіткі обмеження: віком до року — не більше 6-ти осіб, від року до 2-х років — не більше 12-ти, після 3-х ро¬ків — не більше 20-ти вихованців. Графік роботи педаго¬гічного персоналу побудований так, щоб удень з дітьми працювали всі вихователі і няні. Заборонено продаж ігра¬шок військової тематики. У виховній роботі значну увагу приділяють проведенню свят: Дня ООН, Дня незалежності Фінляндії, Дня тата, Дня мами, Дня друга, Різдва, Пасхи, Дня фінської мови, Дня «Калевали» (карело-фінського на¬ціонального епосу).
Вихователями можуть працювати особи, які здобули спеціалізовану вищу освіту.
Франція. За кількістю дітей, залучених до системи суспільного дошкільного виховання (історія сягає до 200 років), Франція посідає одне з перших місць у світі. її дошкільна педагогіка увібрала кращі теорії виховання вітчизняних (П. Кергомар, С. Френе) і зарубіжних педаго¬гів (М. Монтессорі, Ж. О. Декролі, Ж. Піаже).
Основними типами дошкільних закладів, у яких вихо¬вують дітей від 2-х до 6-ти років, є материнські школи, класи для малят при початкових школах, дитячі садки.
Головною формою занять у материнській школі є гра. У 1975 р. у Франції було прийнято закон про школу, який передбачав заходи щодо забезпечення наступності між дошкільним вихованням і шкільним навчанням. Діє єди¬на, обов’язкова для всіх навчальних закладів державна ос¬вітня програма. Навчання дітей у материнській і початко¬вій школах здійснює один педагог, що свідчить про тісний зв’язок між дошкільним і шкільним навчанням. Завдяки цьому в материнських школах і класах для малят при школах навчаються всі дошкільники 5—6-ти років, а мо¬лодші діти забезпечені дошкільними закладами на 75 %.
Загальною метою дошкільного виховання є розвиток фізичних, соціальних, поведінкових та інтелектуальних навичок, необхідних для формування уміння жити в су¬часному суспільстві. Перевагу надають не накопиченню знань, а розвитку дитячої ініціативи, вихованню соціаль¬ної компетенції. Робота дошкільних закладів спрямована на те, щоб увести дитину в життя колективу, розвинути навики різних видів діяльності, сформувати прагнення до знань, навчити вибудовувати стосунки з іншими дітьми. Дошкільнята повинні набути відповідних моторних нави¬чок, здобути певний рівень інтелектуального і мовленнєво¬го розвитку, оволодіти малюванням та іншими видами зображувальної діяльності.
Роль вихователя полягає у спрямуванні розвитку, ство¬ренні розвиваючого середовища, вивченні поведінки та психології дітей, організації їхнього дозвілля. Виховання найменших дітей має на меті розвиток ігрової діяльності, органів чуття, моторики. У роботі з 4—5-річними дітьми сенсорне виховання ускладнюється, для чого використову¬ють різні види ручної праці (малювання на тканині, вітра¬жі, виготовлення декорацій для інсценізацій тощо). У гра¬фіку занять багато часу відводиться фізкультурі, музиці. Діти шостого року життя готуються до шкільного навчання на обов’язкових для них заняттях з читання, письма, гра¬фіки, математики, однак розпорядок їх проведення визна¬чається на основі вільного вибору дитини.
Чехія. У країні майже всі діти охоплені суспільним до¬шкільним вихованням. Перші дитячі садки були відкриті у 1832 р. (Прага), згодом створені материнські школи — на¬родні дитячі садки. Крім них, функціонують ясла, дитячі садки з неповним днем, підготовчі класи при школах.
Педагогічні кадри для системи дошкільного навчання і виховання готують у вищих навчальних закладах. Часто їх керівники працюють вихователями груп дітей.
Подібна система дошкільного навчання і виховання функціонує і в Словаччині.
Швейцарія. Дошкільні заклади Швейцарії (дитячі сад¬ки або дитячі школи) призначені для виховання дітей 4— 6-ти років. Крім державних, існує багато приватних до¬шкільних закладів, які протягом п’яти днів на тиждень працюють по кілька годин на день і розміщені переважно в одноповерхових котеджах з майданчиками для прогуля¬нок і занять фізичною культурою. Історично склалися дві концепції виховання дітей дошкільного віку: у німецькій частині країни концепція заснована на ідеях Ф. Фребеля, у романській — женевського напряму (Е. Клапаред, А. Фер’єр, Ж. Піаже) та монтессорівського типу. Німецькомовні і романомовні дитячі садки працюють за різними програмами. Швейцарські дошкільні заклади добре облад¬нані, в них багато дидактичного, ігрового матеріалу для занять і самостійної діяльності дітей.
Постійно триває пошук ефективних шляхів взаємодії дошкільних закладів і початкової школи, організовуються комплекси «дитячий садок — школа» для охоплення дітей дошкільним вихованням і підготовки їх до школи.
Японія. Дошкільні заклади для дітей віком від наро¬дження до 6-ти років (ясла, дитячі садки, ясла-садки) пе¬ребувають у підпорядкуванні муніципалітетів, приватних організацій та осіб і працюють від 2—3-х до 10—12-ти го¬дин на день. Існують також однорічні заклади для повно¬цінної підготовки дітей 5—6-ти років до школи. Крім му¬ніципальних, усі дошкільні заклади платні й за бажанням батьків забезпечують програму індивідуального розвитку кожної дитини. Виховательками працюють переважно мо¬лоді неодружені жінки, які обов’язково повинні мати уні¬верситетську освіту.
Японська система виховання зорієнтована на раннє ви¬явлення задатків і природний розвиток здібностей. Групи у дитячих садках є досить чисельними — у середньому по 40 осіб. Виховне середовище дбайливо, зі смаком організо¬ване. Дітей залучають до участі у створенні затишку і кра¬си в помешканні: вони вирощують і оранжують квіти, конструюють, виготовляють панно і гобелени тощо. Участь дітей у художній праці є обов’язковою, оскільки, на думку японців, лише рукотворна краса підносить люди¬ну до філософського розуміння прекрасного як доцільнос¬ті буття.
Завдання педагогів полягає і в тому, щоб навчити дітей спілкуватися, дбати, щоб кожна дитина відчувала ком¬форт, рівноправність, а група розвивалася на основі това¬ришування і співробітництва. Педагог не робить дітям за¬уважень.
Основою виховання є національні цінності японського народу, що виявляється навіть в організації індивідуаль¬ного харчування. Стверджується, що доля людини зале¬жить не так від обдарованості, як від терпіння, працездат¬ності, посидючості, старанності. У зв’язку з цим важлива роль відводиться дотриманню режиму життя і діяльності (рано вставати, бути акуратним, багато працювати, пра¬вильно харчуватися, володіти формами ввічливості, вітан¬ня, вдячності). Схвалюються повага до старших, уміння розуміти іншу людину, підкорятися загальним правилам, бути толерантним. Дітям розкривають суть поняття «смерть», їх привчають до миролюбності.
У вихованні дітей тісно співпрацюють вихователі та бать¬ки. Традиційними є відвідування дітей батьками, спортивні дні, дні спостережень, спільні занотовування цікавих думок педагогів і батьків про розвиток дитини, батьківські збори.
Багато дошкільних закладів опираються у своїй роботі на досвід відомого японського скрипаля і педагога Синьїті Судзукі («Система виховання таланту»), який вважав та¬лант максимальним рівнем розвитку здібностей дитини, а вік до 6-ти років — періодом, коли вирішується її доля. Ранній розвиток музичних і мовленнєвих здібностей пос¬тупово стає системою цілісного розвитку особистості, а музика і рідна мова — провідними її засобами. Про по¬пулярність дитячих садків Судзукі свідчить те, що заяви про прийом дитини до них батьки подають за 3—4 роки до її народження. Сюди приймають дітей без будь-якої попе¬редньої перевірки задатків. Вихователі працюють з різно¬віковими (від 3,5 до 5-ти років) групами дітей (до 60-ти осіб). Їхня роль полягає у створенні середовища для само¬розвитку особистості дитини. Йдеться про розвиток пам’яті, сприймання (візуального, слухового, тактильно¬го), комплексних видів художньої діяльності дітей. З двох років дитину вчать гри на скрипці, для чого компанія «Судзукі» виготовляє маленькі скрипки на 1/32 повного розміру. Виховання у цих садках має гуманістичний зміст (підкреслюється краса природи, мистецтва) і форму (дити¬ну ні до чого не змушують, а створюють розвиваюче педа¬гогічне середовище).
Проблемами розвитку дитячих талантів переймають¬ся не лише педагоги і батьки. Відчутно впливають на функ¬ціонування системи дошкільних закладів Асоціація ран¬нього розвитку, організація «Навчання талантів». Слова автора популярних праць про виховання здібностей у ді¬тей, засновника фірми «Соні» Масари Ібуки про те, що ос¬новою розвитку розумових здібностей дитини є її особистий досвід пізнання у перші три роки життя, коли активно роз¬вивається структура мозку, що жодна дитина не народжу¬ється геніальною або відсталою, кожна може вчитися доб¬ре — все залежить від методу навчання, який повинен бути гуманним і враховувати можливості, нахили та інтереси дитини, вичерпно і влучно характеризують особливості японської системи дошкільного виховання і навчання.
Якими б своєрідними, оригінальними не були націо¬нальні системи освіти і виховання дітей дошкільного ві¬ку, всі вони мають у своїй основі універсальні засади і принципи, репрезентують єдину і цілісну систему до¬шкільного виховання і навчання як загальноцивілізаційний феномен.
Міжнародне співробітництво у галузі дошкільної освіти
Виховання дітей дошкільного віку — проблема, яка здавна турбує широкі кола міжнародної громадськості, по¬роджує спроби (нерідко успішні) врегулювання питань за¬хисту прав та інтересів дітей на міжнародному рівні авто¬ритетними документами.
Міжнародний захист прав дітей — система взаємоузгоджених дій державних і неурядових міжнародних орга¬нізацій, спрямованих на забезпечення прав дитини з ме¬тою формування гармонійно розвиненої особистості, спри¬яння їх закріпленню у національних законодавствах.
До цієї системи належать міжнародні угоди, конвенції, пакти, статути та інші документи.
(Першим міжнародним документом, який законодавчо закріпив права дитини, була Декларація прав дитини 1959), яка проголосила десять принципів, що гарантува¬ли права дітей: на ім’я, громадянство, любов, розуміння, матеріальне забезпечення, соціальний захист, освіту, фі¬зичний, розумовий, моральний і духовний розвиток в умо¬вах свободи.
У листопаді 1989 р. Генеральна Асамблея ООН прийня¬ла Міжнародну конвенцію про права дитини, яку ратифі¬кували багато країн світу. В Україні вона набула чинності 27 вересня 1991 р. Цю конвенцію називають Великою хар¬тією вільностей для дітей. Вона складається з 54 статей, які охоплюють громадянсько-політичні, соціально-економічні й культурні права дітей від народження до повноліт¬тя. Стаття 6 Конвенції гласить: «Кожна дитина має право на життя». Це право, як і право на опіку, освіту, вихован¬ня, повинні забезпечити батьки, громадськість, держава. Наголошується, що дитина повинна бути повністю підго¬товленою до самостійного життя у суспільстві й вихованою в дусі миру, гідності, свободи, рівності та солідарності. Ос¬новні права дитини повторюють права дорослого за Все¬світньою декларацією прав людини (повага права дитини на свободу думки, совісті та релігії, вільне висловлювання власної думки та ін.). Конвенція передбачає адміністра¬тивні, соціальні та просвітницькі заходи з метою захисту дитини від усіх форм фізичного, психічного насильств, зневаги, зловживання, відсутності опіки, недбалого і гру¬бого поводження, експлуатації, в тому числі сексуальних зловживань з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка піклується про дитину. Законодавчо за-кріплені також права дитини на відпочинок, участь в іграх і розважальних заходах, захист від економічної експлуа¬тації. Вважаються неприпустимими способи поводження чи покарання, які принижують гідність дитини.
Відповідно до Конвенції було створено міжнародний механізм контролю — Комітет із прав дитини, уповнова¬жений раз на п’ять років розглядати звіти держав про вжиті ними заходи щодо втілення і захисту прав дитини.
Різноманітні аспекти міжнародного співробітництва у сфері освіти дітей регулюють організації ООН: ЮНЕСКО — спеціалізована міжурядова міжнародна організація, ство¬рена для багатостороннього регулювання співробітництва держав з питань науки, культури й освіти; Дитячий фонд ООН — ЮНІСЕФ, який здійснює міжнародний захист прав дитини, готуючи декларації, резолюції, конвенції, які визначають міжнародні стандарти щодо прав дитини. До його компетенції належать формування спеціальних контрольних органів із захисту прав дитини, сприяння за¬безпеченню відповідності національних законодавств між¬народним зобов’язанням, надання міжнародної допомоги через дитячий фонд ООН.