ІНДИВІД, АЛЕ ЩЕ НЕ ОСОБИСТІСТЬ

Уникайте примусу, якщо малюк не хоче грати чи виконувати завдання. Діти, як і дорослі, не люблять, коли їх примушують щось робити. Навіть, якщо, використовуючи батьківську владу, вдається примусити малюка виконувати завдання, його основна енергія буде витрачена не на розумову роботу, а на подолання небажання займатися цим. Примус сприяє виникненню у дитину страху перед можливим покаранням. Виконуючи завдання без інтересу, вона часто відволікається і тоді робить багато помилок. Це, відповідно, призводить до чергових невдач, нарікань і невдоволення дорослих. Така ситуація породжує негативні емоції і поступово формує негативне ставлення до будь-якої розумової діяльності, в тому числі й навчальної.
Хочеться нагадати, що особливо руйнівним є примус, який супроводжується репліками: «Сідай займатися, телепню, ледарю (двоєчнику)! Але ж ти лінивий (дурний, розсіяний, неуважний і т.п.)!» Такий «вихований» вплив лише сприяє формуванню у дитини невпевненості в собі і у своїх силах. А це, в свою чергу, призводить до нових невдач. Виникає замкнене коло, вийти з якого самостійно дитина вже не може.

Коли маля з’являється на світ, ми хочемо, щоб воно було здорове, зокрема добре розвивалося психічно. І лише набагато пізніше починаємо замислюватися, якою людиною воно стане.

Наше дитя поступово опановує загальні, властиві людині форми поведінки серед людей і розвивається як індивідуальність. Збереження добрих стосунків зі своїми батьками та близькими людьми — передумова, за якої особистість нормально розвиватиметься. Отже, добре ставлення близьких, особливо мами й тата, необхідно дитині. Бажання заслужити їхню похвалу — вагомий чинник виховання.

Потреба у визнанні — одна з найбільш значущих людських потреб. В ім’я цього дитина вчиться краще бігати, стрибати, малювати, конструювати, та й взагалі хоче усе робити краще! Прагне бути кращою й сама, аби ствердитися в своїх моральних якостях, бути хорошою, щоб люди були їй вдячні. Як же вона старається! Image

Не будемо іронізувати над нашим малюком! Адже ми й самі також стараємося, щоб нас визнали. Тож не травмуватимемо сина чи доньку репліками на кшталт: «У тебе не вийде, облиш це заняття…», «Помовчи, ти не знаєш…», «Дай мені спокій, це пусте…» тощо. Адже за подібними висловлюваннями — зневага, знецінення малюка. А він же, хоча і малий, а вже особистість, щоправда, поки що дитяча.