Лінгводидактична концепція К. Д. Ушинського

У педагогічній науці є імена, під знаком яких проходить професійна діяльність багатьох поколінь. Серед них — ім’я видатного українського педагога К. Ушинського, у педагогічній спадщині якого стрижневим є вчення про рідну мову. Це основне лінгводидактичне кредо Ушинсько­го як громадянина своєї Вітчизни, методиста, педагога, вчителя, вченого.

Випускник Новгород-Сіверської гімназії К. Ушинський. чудово знав і любив українську мову, яку називав своєю рідною, «нашою багатою, мелодійною, співучою мовою», якою написана «така багата народна літе­ратура» .

Із болем у серці переживав він заборону уряду навчати дітей-україн-ців своєї рідної мови, мови великого Шевченка, яка «виганяється зі Інколи, мовби якась чума».

Нині, коли Україна розбудовує свою державність українською мовою, вчення К. Ушинського щодо місця рідної мови у процесі навчання і виховання підростаючого покоління є надзвичайно актуальним.

Костянтин Дмитрович Ушинський — засновник методики початко­вого навчання дітей рідної мови. У 1861 р. він написав статтю «Рідне слово», в якій висловив свої думки і погляди на рідну мову, поставив проблему виховання дитини через рідне слово. На його думку, з перших днів життя дитину потрібно вводити у чудовий світ рідної мови. «Мова, -пише К. Ушинський, — краща, ніколи не в’януча і знову вічно розквіта­юча квітка всього духовного життя народу»1.

Розкриваючи значення рідної мови, К. Ушинський виокремлює в ній насамперед народність. Він вважає, що мова кожного народу ство­рена самим народом, а не кимось іншим. Із мови народу народжується і поет, і музикант, і художник. Саме тому великий педагог закликав любити і ніколи не забувати рідну мову. Що освіченіша людина, за його словами, то більше вона має цінувати перлини народної мови, оскіль­ки в мові «одухотворюється весь народ, вся його батьківщина, вся Істо-нія духовного життя народу»1. В мові Ушинський вбачав найтісніший живий зв’язок між минулими, сучасними і прийдешніми поколіннями. Одне покоління змінюється іншим, а результати їхнього життя залиша­ються в мові і передаються спадкоємцям. За його переконанням, мова і народ нерозлучні. Якщо зникає мова, перестає існувати і сам народ. «Поки жива мова, — наголошує він у своїй статті, — живий і народ! Усе заберіть у народу, він усе може повернути, а заберіть мову — і він вже ніколи не зможе ЇЇ повернути, навіть нову Батьківщину може створити народ, але нову мову — ніколи!»2.

У характеристиці рідної мови К. Ушинського виступив глибокий патріотизм, любов до свого народу. Мова є повним відображенням Бать­ківщини і духовного життя народу. Вона є тлумачем рідної природи. Захищаючи рідну мову, К. Ушинський різко критикував систему на­вчання в тогочасній Росії, коли дітям нерідко виписували гувернерів із-за кордону і з перших років життя навчали французької чи іншої мови, забуваючи про рідну. Він з обуренням говорив: «Виписують із-за кор­дону няньок, тіток, гувернерів, … батько й мати і словом не перекинуть­ся рідною мовою, влаштовують у хаті шматочок Франції чи Англії… І цією жалюгідною штучною атмосферою вони намагаються підмінити дитині рідну мову, Батьківщину»^. Як патріот своєї Вітчизни, Ушин­ський дійшов висновку, що людина, яка з дитинства позбавлена рідної мови, залишиться непотрібним членом суспільства, ніколи не зрозуміє народ, залишиться людиною без батьківщини, яку б маску патріотизму вона не надягла пізніше. Кожний народ і його мова глибоко індивіду­альні й своєрідні, за характером мови можна говорити про психологію народу. За ствердженням К. Ушинського, мова — це найкраща характе­ристика народу.

У статті «Рідне слово» педагог наголошує і на другій важливій рисі рідної мови: її історичному й соціальному походженні. Мова — це істо­ричне явище, яке створюють тисячоліттями, це творчість не однієї лю­дини, а багатьох поколінь. Водночас мова є знаряддям спілкування і зв’язку між людьми, вона пов’язує минулі покоління із сучасними в єдиний «організм». Слово, що було створене людиною, залишається в скарбниці рідної мови. «У скарбницю рідної мови, — за його словами, -складувало одне покоління за одним результати історичних подій, ра-Дощів і горя, все своє духовне життя»1.

Видатний педагог підкреслює і третю важливу рису рідної мови: її роль у навчанні і вихованні підростаючого покоління. Маленька дитина входить у навколишній світ завдяки рідній мові, яку він образно називає чудовим вихователем і педагогом. «Мова, — пише К. Ушин-ський, — є народним педагогом, наставником, який навчав дітей і тоді, коли не було книг, шкіл і продовжує навчати до кінця історії»1. За Ушинським, рідна мова пояснює дитині природу, довкілля так зрозумі­ло і влучно, як не зміг би пояснити жодний природодослідник, знайо­мить з історією народу так, як не зміг би познайомити жодний історик, розкриває такі філософські поняття, які не зможе розкрити жодний філософ. Дитина у п’ять-шість років розмовляє вже правильно і жваво своєю рідною мовою. Що допомагає дитині засвоїти рідну мову? -запитує вчений і відповідає, — деякі вважають, що такому легкому засвоєн­ню мови допомагає пам’ять. Однак К. Ушинський переконаний, що однієї пам’яті недостатньо. На його думку, в засвоєнні рідної мови дитині допомагає своєрідне мовне чуття. На противагу тим, хто стверджу­вав, що дитина засвоює рідну мову несвідомо, К. Ушинський акцентує увагу на свідомому засвоєнні мови. У ранньому віці дитина засвоює велику кількість понять, логіку і філософію мови. Вона засвоює «легко і швидко у два-три роки стільки, що і половини не зможе засвоїти у 20 років старанного методичного навчання»2.

У статті «Рідне слово* розглядається також питання про місце рідної мови серед інших мов. Ушинський зауважує, що для духовного розвитку дитини зовсім не байдуже, якою мовою вона говорить у дитинстві. Якщо мова, якою починає говорити дитина, суперечить вродженому національно­му характеру, то ця мова не справить такого сильного впливу на її ду­ховний розвиток, як рідна мова. К. Ушинський вимагав, щоб у нашій країні навчання проводилося рідною мовою, оскільки дитина, яка засвоює чужу мову в себе на Батьківщині, розвивається слабкіше і повільніше. Ще гірше, зазначає педагог, якщо дитина відразу почне говорити кіль­кома мовами, тоді жодна мова не стане рідною. При такому змішуван­ні мов рідне слово не зможе вплинути на розвиток дитини. Водночас К. Ушинський не заперечує доцільності вивчення другої мови дітьми дошкільного віку і подає низку цінних методичних вказівок: а) вивчен­ня другої мови не починати раніше, ніж рідна мова пустить глибоке коріння в духовну природу дитини; б) іноземні мови треба вивчати одну за одною, а не одночасно (до речі, досвід навчання дітей іноземних мов засвідчив справедливість цього застереження); в) вивчення іноземної мови має відбуватися за допомогою безперервних вправ і повторення. що запобігає забуванню; г) чим ретельніше займаються з дитиною ви­вченням іноземної мови, тим ретельніше вона має вивчати рідну мову.

Учення К. Ушинського щодо значущості рідної мови у засвоєнні дітьми іноземних мов дає змогу розробити ефективну методику на­вчання дітей другої мови на основі вивчення рідної.

Методику навчання дітей рідної мови К. Ушинський виклав у низці статей, як-от: «Перші заняття вітчизняною мовою», «Організація почат­кового навчання», «Керівництво до викладання «Рідного слова», «Три Готовних види занять з вітчизняної мови» та ін.

Успіх навчання дітей рідної мови, вважає педагог, залежить від мети навчання. У зв’язку з цим він визначає три головні мети: 1) розвиток дару слова; 2) сприяння оволодінню скарбницями рідної мови; 3) сприян­ня засвоєнню граматичних законів мови. Усі ці завдання, на думку К. Ушинського, мають здійснюватися водночас. Найефективнішими ме­тодами і прийомами розвитку мовлення дітей К. Ушинський уважав проведення бесіди, ознайомлення з образотворчим мистецтвом, читання художньої літератури, розповіді самих дітей на різні теми, систематичні вправи.

У системі навчання дітей рідної мови, розробленій Ушинським, знач­не місце відводиться наочному навчанню. «Дитина мислить формами, фарбами, звуками», — писав він і вимагав пов’язувати початкове на­вчання дітей рідної мови з наочністю. Особливого значення у розвитку мовлення дітей К. Ушинський надавав усній народній творчості, зокре­ма казкам, загадкам, прислів’ям, скоромовкам. Саме вони допомагають розвинути чуття рідної мови. Усна народна творчість, особливо при­слів’я, на думку вченого, впливають на дитину як формою, так і своїм змістом.

За формою — прислів’я є «животрепетним» виявом рідного слова, що «вилетіло безпосередньо з його живого глибокого джерела — вічно юної душі народу, що вічно розвивається»1.

Народні прислів’я і приказки, самі, «дихаючи життям», пробуджу­ють, за словами педагога, і насіння рідного слова, що завжди коренить­ся, хоч і несвідомо, в душі дитини.

Зміст прислів’їв, уважав К. Ушинський, є надзвичайно важливим для початкового навчання тому, що в них, як у дзеркалі, відбивається народне життя з усіма його мальовничими особливостями: побутовими, сімейними, польовими, лісовими, громадянськими; його потребами, звич­ками; поглядами на природу, на людей, на значення усіх явищ життя.

Примовки і скоромовки вчений радив використовувати у роботі з Дітьми для розвитку чуття рідної мови, її «звукових красот».

Загадки збагачують дитяче мовлення порівняннями, образними ви­словами, стимулюють мислення дитини, змушують розмірковувати, по­яснювати предмети тощо.

Надзвичайно високо оцінював К. Ушинський народні казки. Він писав: «Це перші й блискучі спроби народної педагогіки, і я не думаю, о хтось був спроможним змагатися в ньому випадку з педагогічним генієм народу».

Щодо впливу казок на розвиток мовлення, то, за словами педагога, вони збагачують словник дитини. В усіх народних казках часто повторю­ються ті самі слова і звороти, які запам’ятовуються дитиною, і надають її мовленню образності.

К. Ушинський підкреслював, що дитина засвоює вже готову, створе­ну до неї мову в сім’ї, під впливом матері чи няньки. Саме вони е першими наставниками дитини у засвоєнні рідної мови. До шести років, за К. Ушинським, дитина володіє надзвичайно великим мовним скарбом, який навіть перевищує її потреби. За його словами, у неї значно більший запас слів і зворотів для висловлювання почуттів і думок, ніж самих почуттів і думок. Водночас, застерігає дорослих педагог, дитина тільки переймає їхнє мовлення, що сама вона ще не доросла до цієї мови, вона ще не стала цілком її надбанням. Тож у творах К. Ушинського знахо­димо не лише методичні поради першому наставнику дитини (вихова­телю, вчителю), а й його обов’язки щодо навчання дітей рідної мови.

По-перше, наставник має дбати про те, щоб дитина дедалі глибше розуміла ті скарби рідного слова, які вона засвоїла тільки наслідуванням, напівсвідомо, а іноді і зовсім несвідомо, механічно і часто, не знаючи справжнього їх значення, вживає недоречно. Завдання педагога своє­часно пояснити дитині значення кожного слова і звороту на конкретно­му прикладі або наочно.

По-друге, мовлення, яке діти переймають від дорослих, не завжди буває бездоганним: «багате в одному відношенні, воно буває іноді над­звичайно убоге в іншому, буває, що воно рясніє нсправильностями, не­домовками, провінціалізмами…

Звідси випливає для наставника обов’язок поправляти і поповню­вати словниковий запас дитини відповідно до вимог її рідної мови»1.

У 1864 р. К. Ушинський написав першу навчальну книжку «Рідне слово» у трьох частинах, яку було перекладено багатьма мовами. Вод­ночас для учнів було видано методичні рекомендації для вчителів з тією самою назвою. «Рідне слово» має таку структуру:

1.  Азбука. Наведено зразки вправ для малювання в зошиті у клітинку, подано письмову та друковану азбуки, слова для читання.

2.   Перша після азбуки книга для читання. Побудована на основі фактів та явищ з життя народу (побут, історія, праця, етичні та есте­тичні уявлення). Цей матеріал об’єднано у 36 тем. Наприклад: «На­вчальні речі та іграшки» (№ 1), «Меблі і посуд» (№ 2), «Дикі і свійські тварини» (№ 7), «Місяці» (№ 18), «Частини людського тіла» (№ 22), «П’ять почуттів» (.К° 29), «Що добре і що погано?» (№ ЗО), «Чим що роблять?» (№ 33), «Голоси і рухи тварин» (№ 36).

Матеріал кожної теми викладено в такій послідовності: — слова (активний і пасивний словник) — назви предметів та їхніх якостей і властивостей, розміщені за родами і видами;

— незакінчені фрази, які мають закінчити діти;

—  запитання для дітей;

— прислів’я, приказки, наспіви, скоромовки, загадки;

— народні казки та казки, складені К. Ушинським; -оповідання, вірші;

—  картинки для дидактичних вправ.

3.  Друга після азбуки книжка для читання (1 і 2 відділ). Другий рік навчання. У ній вміщено оповідання, казки, вірші для самостійного читання дітям.

4.  Зразки письмових вправ для учнів.

К. Ушинський — засновник звукового аналітико-синтетичного мето­ду навчання грамоти. Отже, вчення педагога про місце й роль рідної мови в житті народу, країни, дитини є центральною концептуальною тезою усієї педагогічної системи вченого, яка не втратила своєї актуаль­ності й нині в Україні