Методика навчання дітей монологічного мовлення

У дошкільному закладі дітей навчають двох основних форм моно­логу — самостійної розповіді та переказу. Вони відрізняються один від одного тим, що в першому випадку дитина самостійно добирає зміст і свого висловлювання, а в другому — матеріалом для висловлю-вання-відтворення є літературно-художній текст.

Переказ — це відтворення своїми словами літературного зразка. Переказуючи, дитина запам’ятовує та використовує емоційні, образні слова та словосполучення з тексту, мовленнєві форми (граматичні кон­струкції, міжфразові зв’язки).

розповідь — самостійно розгорнутий дитиною виклад певного змісту в будь-якій літературно-мовленнєвій формі. Це складніший порівняно з переказом вид зв’язного мовлення, оскільки його зміст дитина скла­дає самостійно.

Зміст і завдання навчання дітей кожної вікової групи зв’язного мов­лення визначено у програмі та методичних рекомендаціях «Витоки мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку».

Для навчання дітей дошкільного віку лінгводидактика пропонує усні тексти, дискурси, що існують у різних мовленнєвих жанрах (типах ви­словлювання), які зумовлюються функціональним призначенням і за­лежать від ситуації: опис, повідомлення, міркування.

Опис предмета або явища створює цілісне уявлення про їх ознаки, якості, властивості, дії. Усі речення описової розповіді мають якомога повніше, яскравіше, точніше відповісти на запитання, яким є предмет. Опис характеризується фіксацією зорових спостережень та об’єктив­ним викладом, що досягається використанням численних прикметників, іменників-означень тощо. Опис має здійснюватися з певною логіко-синтаксичною схемою, яка передбачає спочатку визначення, назви пред­мета — «Це — …», потім його загальну характеристику — «Він такий…», виділення найістотніших його ознак, елементів, характеристик — «Він має…», згадування про його можливі дії або дії з ним — «Він може… або його можна…» та висловлювання ставлення до предмета опису: «Мені так подобається, що він…». Дошкільники мають можливість під час різних видів діяльності познайомитися з різними видами опису: в художньо-мовленнєвій діяльності (під час сприймання літературного твору) — з художнім описом, в якому предмет репрезентовано за допомо­гою художніх засобів; в попіуково-експериментальній — з елементами наукового опису, в якому чітко, без деталізування подано найістотнішу фактичну інформацію; в побутовій діяльності — з діловим описом, що містить об’єктивну характеристику предмета, найбільш важливу для конкретної ситуації.

Повідомлення — функціональний тип мовлення, що характеризуєть­ся послідовним викладом подій з погляду оповідача, наголошуванням на часі їх здійснення. У зв’язку з цим семантичне навантаженими є вислови на зразок спочатку, потім, відразу, після того, як, сьогодні, торік, вчора, минулої весни. Конструктивну роль у повідомленні відіграють дієслова на позначення минулого часу, дій, станів людини тощо. Повідомлення, на відміну від інших типів висловлювання, має незмінні структурні компоненти: початок — середину — закінчення, без яких воно втрачає цілісність і завершеність. Для збереження логіки повідомлення науковці пропонують застосовувати логіко-синтактичну схему, яка відображатиме не лише сюжетну лінію, а й включатиме елементи опису, уточнення. «Були собі…» (хто, де, з ким) — початок повідомлення, який розвивається далі у зав’язці: «Одного разу…». Куль­мінація опису подій визначається спеціальним словом «раптом». По­відомлення про наступне розгортання подій — розв’язка — розпочи­нається словами «потім», «відразу ж», «після того, як». Закінчення -обов’язкова частина розповіді — може мати такий вигляд: «З того часу… >>, «Так вони і стали…», «І стали вони жити собі…». Дітей знайомлять зі специфічними жанровими, структурними та мовними особливостями ре­альних повідомлень — розповідей та фантастичних, уявних — казок,

Розглянемо запис розповіді-повідомлення, складеної дитиною за сюжетною картиною. Дмитрик (5 років б місяців): «Одного разу котик та зайчик пішли вранці на рибалку, щоб ловити рибу. Зайчик узяв парасольку, щоб сонечко в очі не світило й не було спекотно. А котик, його звали Пушок, узяв вудку, щоб ловити рибу. Вода в річці була теплою. Раптом зайчик вирішив скупатися. Він пірнув у воду, а Пушок подумав, що то пливе під водою велика риба, закинув вудку Й витяг на берег зайчика. Потім вони пішли додому».

Міркування — найскладніший тип зв’язного висловлювання, який характеризується встановленням логічних зв’язків між судженнями, що входять до його складу. У міркуванні доводяться будь-які твердження, зіставляються предмети, явища, наводяться приклади, формулюються висновки. Воно складається з тез, доведень та висновку. Якщо в по­відомленні відображається послідовність явищ, їх часове співвідношен­ня з використанням дієслівних часових форм та лексики, що визначає рух, дію, час; в описі здебільшого використовують мовні засоби вира­ження ознакових відношень, то в міркуванні переважають способи, що відображають причинні та цільові відношення за допомогою складних сполучників, вставних слів, синтаксичних конструкцій. Міркування грун­тується на логічному мисленні.

Міркування як специфічний тип висловлювання потребує застосу­вання специфічних причинно-наслідкових сполучників: тому що, так, як, адже, оскільки, через те що; прислівників, що визнача ють ієрархію доведень: по-перше, по-друге, внаслідок, зрештою, в цілому.

До міркувань належать висловлювання-інструкціг, висловлюван-ня-пояснєння, висловлювання-доеедення, висловлювання-розміркову-вання.

Розглянемо приклад розмірковування дитини про улюблену іграшку. Сашко (5 років 2 місяці): «Звичайно, це моя іграшка — ракетниця. Я це точно знаю. По-перше, на самій ракетниці є колеса, а коли ці колеса повертаєш, то ракетниця повертається праворуч або ліворуч. Там ще е одне колесо позаду, воно трішки подряпане. Не може бути, щоб чиясь  оакетниця теж була трішечки подряпаною. А ще я знаю, що це моя акетниця, адже вона не стріляє, а тільки їздить вперед-назад, і вбік. Я так граю, наче вона стріляє».

Обов’язковою умовою формування такого типу висловлювання є діалогічний, проблемний характер спілкування педагога і дітей у на­вчальному процесі.

У прямому значенні ці типи висловлювань трапляються зрідка, в мовленні дошкільників найчастіше трапляється контамінація. Конта-мінованими (змішаними) текстами вважаються такі, в яких наявні еле­менти усіх типів висловлювань з переважанням одного з них. Так, на­приклад, у процес повідомлення може включатись опис місця, часу роз­гортання сюжету, іноді опис або повідомлення доповнюються елемента­ми міркування. Головне, щоб тексти будь-якого виду були структурно побудовані та семантичне й синтаксично пов’язані, Вихователь має знати особливості кожного з видів текстів: їх призначення, структуру, характерні мовні засоби, а також типові міжфразові зв’язки.