Методика навчання дітей переказу літературних творів

Переказ — свідоме відтворення літературного тексту в усному мов­ленні. Це — складна діяльність, в якій задіяно пам’ять, уяву, мислення дитини. Для виконання завдання з переказу, дитина має навчитись уваж­но слухати літературний текст, розуміти основний його зміст, запам’ято­вувати послідовність епізодів сюжетної лінії та способи авторського передавання змісту, свідомо, зв’язно та виразно відтворювати текст під час переказу.

Великого значення переказу надавали корифеї педагогіки К. Ушин-ський і Л. Толстой, які вбачали в ньому обов’язкову умову, важливий етап опанування мовленнєвої діяльності, обов’язковий ступінь літера­турного учнівства. Такої самої думки дотримуються й сучасні українські науковці І. Волощук, О. Коненко, М. Стельмахович, які наголошують, Що правильно організовані спостереження над зразками мовлення спо­нукають дитину до власної творчості. Ознайомлення з кращими зраз­ками художнього мовлення має велике значення для розвитку в дити­ни вміння будувати власне висловлювання. Завдання педагога — підве­сти дітей до активного, творчого наслідування чужого тексту, допомогти його засвоїти. Саме за таких умов наслідування літературного зразка стає поштовхом до власної активної мовленнєвої діяльності. Під час навчання переказу літературних та фольклорних творів відбувається формування виразності мовлення.

Твори для переказу мають відповідати певним вимогам, головною з яких є добір літературних текстів, які дитина здатна самостійно відтворити. Тексти мають відрізнятися чіткістю композиції, в якій послідовно простежуються основні події, особливого значення набуває динамічність сюжету. Персонажі казок та оповідань з яскраво вираженими рисами характеру, зрозумілими мотивами вчинків мають бути добре знайомі дітям з інших творів. Особливе значення для успішного переказу тво­ру має мова, яка повинна бути простою для відтворення, але водночас образною, виразною, з використанням діалогів, не містити незнайомих, складних для розуміння та відтворення слів. Вихователь має передба­чати заняття, на яких діти переказуватимуть знайомий текст (який може бути досить об’ємним) та заняття, на яких переказуватимуть незнайо­мий текст (текст може бути коротким для кращого запам’ятовування). Заняття з переказу літературного твору — одне з найскладніших з-поміж інших мовленнєвих занять, оскільки один і той самий текст діти мають прослухати кілька разів, здебільшого це перекази самих дітей). Одноманітність ходу заняття може навіяти на дошкільників нудьгу і буде малоефективним. Застосування різних способів переказу пожвавить заняття і сприятиме активізації мовлення дітей. Є такі спо­соби організації переказу:

•    повний (цілісний) переказ — одна дитина переказує весь текст. Цей спосіб доцільно застосовувати, коли текст короткий. Водночас, якщо вихователь не націлює дітей на виконання будь-яких специфічних творчих завдань за текстом, у них швидко знижується інтерес до пере­казу;

» переказ за частинами (командами). Цей спосіб полягає в тому, що вихователь або самі діти створюють команду, члени якої домовляються між собою, хто яку частину переказуватиме. Під час такого переказу задіяно більше дітей; вони уважно слухають не тільки власне мовлен­ня, а й висловлювання товаришів;

•    колективний переказ — діти по черзі промовляють текст твору. Обсяг переказу визначає вихователь — це може бути речення, продовження думки попереднього мовця чи епізод. Під час колективного перека­зу впродовж усього заняття майже всі діти зберігають увагу до тексту, перебуваючи в активному стані, вчаться стежити за мовленням іншої людини, продовжувати розповідь;

•    інсценування за ролями. Цей спосіб переказу здебільшого застосо­вують у молодшому дошкільному віці. Вихователь бере на себе роль автора, допомагає дітям розподілити ролі, підібрати атрибути, костю­ми, обговорює з ними характер персонажів, радить поміркувати над інтонацією.  Водночас вихователь на одну роль може призначити кілька дублерів. Упродовж такого заняття спостерігається висока активність дітей, живий інтерес до тексту, відбувається формування інтонаційної виразності мовлення;

•    творчий переказ доцільно застосовувати у старшому дошкільному віці, коли діти вже мають певний досвід відтворення текстів. Такий спосіб переказу — це не дослівне відтворення тексту, а виконання творчих завдань, наприклад переказ від першої особи (від імені ге­роя), придумування нового початку, закінчення, чи епізодів, про які в тексті лише згадується, введення нових персонажів. Розглянемо методику проведення занять з переказу художніх творів залежно від дидактичної мети. Такі заняття можуть проводитися з ме­тою навчання дітей зв’язного монологічного мовлення або на матеріалі добре знайомого дітям тексту (у молодшій та середній групах), або на матеріалі незнайомого тексту (у старшій групі).

У молодшій групі вихователь і діти на початку заняття-бесіди пригадують основні події, головних героїв добре знайомої казки, яку вони неодноразово слухали на заняттях або бачили виставу за її моти­вами. Допоміжним матеріалом слугують ілюстрації, фігурки настільно­го театру і обов’язково запитання. Вони мають бути побудовані так, щоб допомогти дитині відтворити центральну сюжетну лінію, по­слідовність подій, окремі фрагменти тексту (пісеньки, діалоги, описові моменти тощо). Отже, потрібно ставити конкретні запитання, викорис­товуючи спонукальні слова: «Розкажіть…», «Пригадайте, якими сло­вами…».

Проілюструємо це на прикладі запитань до казки «Рукавичка». Вихователь: Пригадайте, хто першим прибіг до рукавички? Як її звали? Мишка-шкреботушка, лапками шкребе, ось чому її так назвали.

— Розкажіть, як прийшла жабка-скрекотушка. Стрибає… І запитує… А мишка відповідає… Тоді жабка просить… І стали…

— Далі хто прибіг? Чому про зайчика говорять «лапанчик»? Так, бо в нього довгі лапки.

—  Пригадайте, як просилася в рукавичку лисичка, що вона говори­ла? А звірі їй відповідали…

—  Хто величезний прийшов до рукавички? Покажіть, як він ревів. Ефективним способом відтворення сюжетної лінії та полегшення

процесу переказу є моделювання, а саме: використання кольорової мо­делі (фігурок однакової форми та розміру, але різних за кольором), моделі за формою (за допомогою різних геометричних фігур зображу­ють персонажів казки, наприклад трикутником — лисичку або півника, колом — жабку, овалом — зайчика), моделі за розміром (однакові за формою та кольором фігури відрізняються розміром: великий прямо­кутник — це ведмідь-тато, маленький — ведмежатко), намальованої мо­делі (на певній заготовці діти домальовують персонажів казки). Наве­демо для прикладу фрагмент заняття з переказу казки «Колобок» з елементами моделювання в молодшій групі.

Після бесіди за змістом казки, яка супроводжувалася розгляданням ілюстрацій, вихователь запропонував дітям пограти у неї, використову­ючи геометричні фігури.

Вихователь пропонує дітям пограти в казку про Колобка.

«Це хатка, в якій жили дід та баба. (Вихователь вибирає квадрат, кладе його ліворуч від себе і пропонує дітям повторити.) Знайдіть, яка фігура буде Колобком. (Діти знаходять жовте коло.) Покажіть, як Колобок покотився від хатки.

Покотився Колобок і зустрів… кого? Зайчик якого кольору? Знайдіть таку фігурку. Зайчик побачив Колобка і говорить… (Діти аналогічно викладають інші деталі моделі, переказуючи діалоги героїв)».

Замість того, щоб вказувати малятам на якість переказу, бажано по­давати конкретні поради-завдання. Наприклад: «Скажи таким голоском, як лисичка, щоб усім стало зрозуміло, яка вона хитрюща». У молодшому віці переказ — це, по суті, спільна розповідь казки (вихователь починає фразу, а діти її продовжують). Діти здебільшого, колективно переказу­ють твір. Чим вони молодші, то активнішим і дієвішим має бути процес відтворення тексту. Так, малюки можуть виконувати звуконаслідувальні вправи, певні дії, показувати окремі рухи, одягати елементи костюмів та використовувати атрибути до казки. Обов’язково потрібно схвалювати дії дітей, які виявили бажання переказувати.

У середній групі на занятті з переказу у вступній частині вихова­тель повідомляє про мету заняття, а також допомагає дітям пригадати твір. (Зміст тексту краще оновити в пам’яті дітей напередодні занят­тя). Бесіду за змістом проводять із використанням наочного матеріалу. Вимоги до запитань залишаються такими самими, як і в молодшій групі, ускладнюються тільки художні тексти. Педагог включає в бесіду запи­тання щодо характеру, настрою, стану персонажів, націлює дитину на вибір засобів виразного промовляння фраз: «Як потрібно сказати, щоб усі зрозуміли, що зайчик переляканий?» Якщо впродовж бесіди вихо­ватель виявляє, що усвідомлення та відтворення окремих висловів із тексту викликає в дітей труднощі, він вибірково читає складні епізоди. Обов’язковим моментом є вказівки щодо вимог до переказу, а саме: нічого не забувати та нічого не додавати від себе; переказувати голосно, щоб усім добре було чути; змінювати голос за героєм, щоб було цікаво слухати; довго не думати над кожним реченням, щоб було зрозуміло. Вихователь має повторювати ці вимоги перед кожним наступним пере­казом, поєднуючи зі схваленням: «Діти, ви звернули увагу, як добре розповідав Сашко. Він нічого не випустив і нічого не додав від себе», чи просто даючи вказівку: «Діти намагайтеся переказувати точно, нічо­го не забувайте та нічого не додавайте від себе».

Дітям середнього дошкільного віку можна запропонувати розгорну­тий словесний план (це може бути добірка ілюстрацій до тексту казки чи оповідання, яку діти з вихователем розміщують послідовно, або ж дитячі малюнки). План є перехідним пунктом до самостійного перека­зування дитиною твору. Вихователь визначає основні напрями та спря­мовує дитину, в разі якщо вона неспроможна самостійно переказувати, застосовує підказку, промовляє останню фразу або ставить навідні за­питання. Найдоцільнішим для дітей середньої групи є переказ за роля­ми чи за частинами (командами). Такі перекази спонукають дитину, яка ще не має достатнього досвіду розповіді, до самостійних мовленнєвих дій, привчають уважно слухати висловлювання інших. Починаючи з середньої групи, обов’язковим прийомом навчання є позитивна оцін­ка та аналіз вихователем дитячих переказів, який здійснюють після кожного висловлювання, щоб запобігти помилкам наступного промов­ця. У завершальній частині заняття можна запропонувати дітям погра­ти в казку. Таким чином, переказування може плавно перейти у гру-драматизацію.

У старшому дошкільному віці крім добре знайомих дітям казок та оповідань можна використовувати для переказу незнайомі тексти, які мають відповідати певним вимогам: бути невеликими за обсягом, з простим, легко відтворюваним сюжетом, яскравою, виразною мовою, по­збавлені незнайомих та важких для промовляння слів. Текстами для переказу можуть бути, наприклад, казки М. Коцюбинського «Про двох цапків» та «Про двох кізочок», короткі казки та оповідання В. Сухо-млинського, К. Ушинського. Структура заняття складається з таких етапів:

•    вихователь пропонує дітям послухати оповідання чи казку, націлю­ючи їх на уважне сприймання тексту та виконання вказівок щодо виділення в ньому специфічних дій, слів, образів тощо, потім вираз­но читає текст;

•    бесіда за змістом твору з використанням наочності для усвідомлен­ня дітьми теми, ідеї, головної сюжетної лінії;

•    повторне читання твору для кращого запам’ятовування та переказу­вання;

•    коротка бесіда з метою привернути увагу дітей до характерів персо­нажів, засобів інтонаційної виразності, що передають ці образи.

•    складання плану переказу разом із дітьми. Вихователь дає вказів­ки щодо вимог до переказу. Можливе застосування методу моделю­вання;

•    вихователь керує дитячими переказами, оцінює й аналізує їх. Якщо в молодших групах вихователь сам аналізує дитячі перекази,

то в старшій групі до аналізу залучаються діти. Вони відзначають пропус­ки, порівнюють переказ із текстом, враховуючи такі критерії: само­стійність, послідовність, повноту, плавність, виразність.

Націленість заняття з переказу на формування інтонаційної ви­разності мовлення впливає на вибір методичних прийомів та на струк­туру заняття в цілому. Зауважимо, що такі заняття можна проводити лише за текстами, зміст яких діти дуже добре засвоїли раніше. Як заува­жує О. Коненко, застосування аудіозапису казки у виконанні майстрів художнього слова на заняттях з переказу позитивно впливає на форму­вання інтонаційної виразності мовлення. Автор попереджає про неба­жаність застосування записів музичних казок, оскільки увагу дітей по­трібно привернути саме до інтонаційних засобів відтворення образу. Застосування аудіозапису дає змогу паралельно зі сприйманням фраг­ментів тексту аналізувати, коментувати, за допомогою яких засобів виразності було створено той чи той образ, відображено те чи те почуття. Аудіозапис замінити виразним читанням художнього тексту самим пе­дагогом. Структура заняття охоплює такі етапи:

•    вихователь повідомляє, що діти вчитимуться виразно, як артисти, розповідати знайому казку. Потім пропонує, використовуючи на­очність, пригадати основні моменти твору, схарактеризувати персо­нажів;

•    діти слухають аудіозапис кількох фрагментів твору, які супрово­джуються коментарем вихователя щодо використаних артистом за­собів образної виразності. О. Коненко пропонує в процесі коменто­ваного аналізу ставити не загальні запитання щодо персонажів тво­ру, а запитання за змістом конкретного епізоду. Наприклад: «Діти, ви звернули увагу, яким голосом просилася лисичка переночувати, а яким вона розмовляла з господарями вранці?»;

•    вихователь проводить інтонаційні вправи на матеріалі тексту казки, який діти переказуватимуть: Наприклад: «Скажи голосом півника, як він кликав мишенят до колоска. А тепер спробуй сказати таким голосом, яким він запитував мишенят за столом про їхню роботу».

•    вихователь керує дитячими відповідями, застосовуючи такі способи переказу, як виступи у ролі персонажів та інсценування; оцінює інтонаційну та мімічну виразність мовлення у відтворенні художніх образів;

•    діти випускної групи дошкільного навчального закладу можуть пе­реказувати знайомі літературні твори без попередньої бесіди. Як переконують результати дослідження Н. Малиновської, їм достатньо лише один раз прочитати (нагадати) зміст твору і дати вказівку у вступній бесіді щодо переказу.

Отже, вихователь сам добирає, якими методичними прийомами відпо­відно до вікової групи вчити дітей переказувати художні тексти.