Методика навчання дітей розповіді з власного досвіду

У дошкільній лінгводидактиці розповіді з власного досвіду визна­чаються як розповіді про реальні події, свідками або учасниками яких були самі діти. Зміст цих розповідей здебільшого складає матеріал, сприйнятий ними раніше та збережений у пам’яті, а потім відтворений в

уяві.

Життя дитини впродовж кожного дня насичене різними подіями -великими та малими. Для дитини важливо все, наприклад, зустріч з незнайомою твариною, знайомство з новими друзями, подорож на авто­бусі, навіть спостереження разом з мамою за хмарками, висловлене живими, яскравими емоціями, глибокими переживаннями, які форму­ють дитячий світогляд. Для навчання розповіді з власного досвіду велике значення має не лише змістовне повсякденне життя дітей, розви­ток спостережливості, чутливості, допитливості, а й формування звички та вміння вербалізувати, обговорювати набутий досвід, деталізувати най­цікавіші моменти, образи, яскраво передавати емоційні враження, пережи­вання. Розповіді дітей з власного досвіду характеризуються щирістю, емоційністю, проте вони відрізняються ще недостатньою зв’язністю і послідовністю, адже малюк будує їх не за законами логіки, а передусім визначає образи, події, які найсильніше вплинули на нього. Під час розповіді виникають асоціативні зв’язки, один образ зумовлює інший, зростає кількість ситуативних елементів у мовленні.

Розповіді з власного досвіду мають величезне значення для розвит­ку інтелектуальних та мовленнєвих здібностей дитини, виявлення її індивідуальності. Діти вчаться систематизувати свій досвід, чітко, зро­зуміло, послідовно висловлювати свої враження, переживання, ділитися спостереженнями у зв’язному мовленні без опертя на наочність.

У методиці навчання дошкільнят розповіді з власного досвіду ви­діляють розповіді, в яких відображено колективний досвід (про події, в яких брали участь усі діти групи, наприклад про свято, екскурсію), та розповіді, що відображають індивідуальний досвід дітей (про вихід­ний день, подорож з батьками, улюблену іграшку, свого друга). Перший вид розповіді для вихователя та дітей психологічно простіший, адже всі вони були учасниками подій. Розповіді одних дітей викликають певні асоціації в інших, діти пригадують окремі деталі, уточнюють, до­повнюють. Вихователь може спрямувати розповідь дитини, допомогти їй побудувати висловлювання. Розповідь з індивідуального досвіду складніша, оскільки педагог не знає, про що збирається розповісти ди­тина, і не може допомогти їй виправити недосконале мовлення. Тому без навідних запитань, зразка розповіді, уточнення та інших прийомів навчання дуже важко досягти позитивного результату. Важливим мо­ментом на занятті з розповіді про індивідуальний досвід є зосередження та підтримання уваги, зацікавленості усіх дітей групи до повідомлення свого товариша.

Успішність складання розповіді з досвіду певною мірою залежить від обраної теми. Тематику розповідей визначають залежно від інте­ресів дітей у дошкільному закладі та вдома, від того, які події відбува­ються в їхньому житті.

Методичні посібники та чинні програми пропонують різноманітні теми для складання розповідей з досвіду. Загальною вимогою для визна­чення теми розповіді має бути підготовленість дітей до цього виду заняття, під якою розуміють їхню освіченість, наявність у них знань з теми, актуалізацію потрібного для розповіді словника, створення ситуації, що спричинює емоційний настрій, близький до переживання тих подій, про які розповідатимуть діти.

Темами розповідей з колективного або індивідуального досвіду мо­жуть бути конкретні події («Як ми годували птахів», -«Як ми готували  подарунки для мам») або такі, що орієнтують дитину на самостійний вибір фактів для розповіді («Розповідь про цікаву людину», «Улюблена книжка», «Літній відпочинок»). Для дітей старшого дошкільного віку науковці пропонують використовувати абстрактні теми «Розкажи про смішний випадок», «Розкажи про красу природи».

Складанню розповідей із досвіду бажано навчати дітей молодшого дошкільного віку. Вихователь разом із дітьми пригадує якусь подію, наприклад новорічне свято у групі, спостереження за котиком чи хом’яч­ком, екскурсію по території дошкільного закладу. Оживлювати спога­ди, відчуття допомагають окремі предмети, пов’язані з цією подією (коробка з новорічними прикрасами, карнавальні маски, фотографії но-норічного свята тощо). Педагог запрошує дітей до бесіди, впродовж якої за допомогою запитань відновлює послідовність епізодів, подій у пам’яті малюків. Спільне мовлення (вихователь починає фразу, а ди­тина продовжує її), що супроводжується рухами, жестами, звуконаслі­дуванням тощо, становить зміст розповіді з досвіду в молодшій групі. Кожне самостійне висловлювання дитини вихователь узагальнює, звер­таючи увагу дітей на позитивні моменти розповіді: «Який молодець Сашко! Він розповів нам про свого ведмедика: який він, що у нього є, як можна гратися з ведмедиком». Це допомагає дітям сприйняти роз­повідь товариша як зразок, на основі якого вони вчаться будувати свою власну розповідь. Вихователь проводить заняття доти, доки в дітей зберігається інтерес до розповіді. Поступово він привчає їх не лише брати участь у розповіді, а й слухати інших, доповнювати та уточнюва­ти їх.

У середньому дошкільному віці навчання розповіді на занятті роз­починається з бесіди, що значно полегшує відтворення подій, про які розповідатимуть діти. Бесіду можна супроводжувати розгляданням малюнків дітей за темою або речей, пов’язаних з відтворюваними по­діями. Запитання, нагадування, вказівки спочатку спрямовуються на оживлення та вербалізацію колективного досвіду, згодом вихователь може запропонувати дітям доповнити розповідь описом власних пережи­вань, вражень. Доречним є декламування віршів, виконання пісень, присвячених описуваним подіям. Отже, в першій частині заняття діти під час колективної бесіди пригадують те, про що вони розповідати­муть.

У другій частині заняття вихователь узагальнює колективну роз­повідь. Якщо в підручниках та посібниках з методики розвитку мов­лення за радянських часів (А. Бородич, В. Гербова, Е. Короткова) го­ловним прийомом було наслідування розповіді вихователя, то сучасні методисти рекомендують застосовувати активніші прийоми навчання дітей розповіді. Так, прийом узагальненої розповіді про колективний або індивідуальний досвід передбачає спільну розповідь вихователя та дітей, в якій педагог лише визначає головні напрями повідомлення (клю­чові фрази), а діти продовжують, доповнюють, завершують його. За систематичного опанування вміннями, потрібними для складання розповіді з досвіду, діти поступово починають розповідати, керуючись власним досвідом. Найоптимальнішим прийомом навчання в цьому ви­падку є розповідь вихователя із власного досвіду. Цікава розповідь педагога зачаровує дітей, викликає у них бажання поділитися з іншими аналогічними враженнями, переживаннями.

Діти старшого дошкільного віку вже можуть самостійно складати зв’язне, послідовне, зрозуміле для слухачів повідомлення з власного досвіду. Особливу увагу при цьому слід приділяти не тільки змісту розповіді, а й ЇЇ якості. Так, діти за допомогою педагога мають засвоїти структуру розповіді, навчитися продумувати слова, якими вона почи­нається чи завершується; стежити за логічністю викладення подій.

Для складання розповіді з досвіду велике значення має мотивація мовленнєвого завдання, тобто дошкільнята з більшою зацікавленістю, старанністю не просто складатимуть розповідь, виконуючи навчальне завдання, а розповідатимуть, наприклад, помічникові вихователя про екскурсію, на якій вона не була, або дитині, яка хворіла, про свято, вис­таву тощо. Великим стимулом є така форма відтворення спільного до­свіду, як підготовка репортажу про подію. Вихователь може запро­понувати дітям підготувати випуск газети про свято чи якусь подію, що сталася у групі для батьків, дітей іншої групи. На початку бесіди діти за допомогою запитань педагога пригадують головні моменти події, добирають найважливіші слова, пов’язані з нею. Потім відбувається розподіл обов’язків між командами дошкільнят: хто, про що та за ким розповідатиме, які потрібно намалювати ілюстрації до розповідей, як їх розмістити. Щоб надати можливість малоактивним дітям на мовлен­нєвих заняттях виявити себе, вихователь може запропонувати ро­лі редакторів тим із вихованців, хто найкраще складає розповіді та найчастіше бере участь у занятті: «Ганнуся і Петрик уважно слуха­тимуть розповіді дітей та стежитимуть за тим, щоб ми нічого не пропус­тили» .

У старшому дошкільному віці доцільнішим для стимулювання мов­леннєвої активності, формування креативності мовлення є використан­ня не зразка розповіді, а аналітичне подання розгорнутого плану май­бутньої розповіді. Особливого значення цей прийом набуває в навчанні Дітей розповіді з індивідуального досвіду. Так, перед складанням роз­повіді на тему «Зимові розваги» вихователь звертається до дітей з такою пропозицією: «Спочатку назвіть ваші найулюбленіші зимові розваги, ігри, а також розкажіть, чи є у вас вдома ковзани, лижі, єанчата, хокейна ключка. А потім пригадайте який-небудь випадок про те, як ви 3 друзями весело проводили час взимку, з ким та як розважалися».

Можна запропонувати дітям намалювати основні події і використа­ти їх під час розповіді як модель власної історії. Малюючи, діти мо­жуть пригадати окремі елементи, деталі, зафіксувати на аркуші свої Думки, уявлення, які пізніше потрібно точно словесне оформити.

Ефективним прийомом у навчанні розповідання з досвіду є роз­повідь командами. Вихователь разом із дітьми обговорює план майбут­ньої розповіді, виокремлює мікротеми та пропонує вихованцям розді­литися на команди, кожній вибрати будь-яку частину розповіді, підго­туватися, обміркувати всі деталі змісту.

Одним із найцінніших прийомів розвитку зв’язного мовлення є скла­дання листа. Вперше цей прийом було запропоновано та обґрунтовано Є. Тихєєвою, яка вважала за потрібне внравляти дітей викладати власні думки у письмовій формі. Звичайно, дошкільники ще не можуть само­стійно написати листа, проте, як показують результати дослідження М. Лаврик та Ф. Шохіна, поступово у них формується вміння свідомо, довільно будувати власне зв’язне висловлювання. Дитина продумує, складає текст листа, а дорослий записує. Листи можуть складатись як колективно, так і індивідуально. Спочатку обмірковується план листа, обговорюються найбільш вдалі вирази, звертання, слова. Діти вибирають найкращі варіанти, які дорослий фіксує. Потім вихователь востаннє перечитує текст листа, обговорює його з дітьми, переписує та відправ­ляє. Складання листа — це колективна розповідь, яка має свою струк­туру та зміст. Цей вид заняття планують та проводять лише у старшо­му дошкільному віці.