Методика виховання звукової культури мовлення на заняттях

У дошкільних навчальних закладах з розділу «Виховання звукової культури мовлення» проводять такі типи занять: фронтальні (з усією групою), групові (з підгрупами), індивідуально-групові (4-8 дітей) та індивідуальні (1~4 дітей).

За характером заняття поділяються на комплексні, тематичні, підсум­кові та контрольні. На заняттях реалізуються такі завдання виховання звукової культури мовлення:

•  розвиток артикуляційного апарату  (м’язів мовленнєвого апа­рату);

• ознайомлення дітей з будовою мовленнєвого апарату;

• розвиток мовленнєвого дихання;

• розвиток фонематичного слуху;

• оволодіння правильною вимовою усіх звуків рідної мови;

• удосконалення дикції:

• розвиток інтонаційної виразності мовлення (інтонація, теми, тембр, сила голосу, мелодика, наголоси тощо);

•  робота над усвідомленням дітьми звукового складу рідної мови. Усі завдання звукової культури здійснюються в єдності і забезпечу­ють формування у дітей фонетичної компетенції.

Різноманітні групи завдань із виховання звукової культури мовлен­ня входять до складу комплексних занять з розвитку мовлення як одна із трьох самостійних частин. Завдання з виховання звукової культури мовлення плануються у складі комплексних (групових) занять двічі на місяць у всіх вікових групах. На таких заняттях використовують методи і прийоми виховання звукової культури, що розглядалися в попередньому параграфі. Вони можуть поєднуватись зі змістом попе­редніх структурних частин як змістове чи тематичне їх продовження, а можуть бути і цілком самостійною, незалежною від інших складовою мовленнєвого заняття.

Розгляньмо приклади таких занять у різних вікових групах.

Молодша група. Звукова культура мовлення у складі комплексно­го заняття.

Завдання:

1.  Зв’язне мовлення. Навчити описувати іграшки, складати розповіді з 3-4 речень.

2.  Граматика. Закріпити вживання прийменника між, порівняльних ступенів прикметників (більша, менша, вища, нижча).

3.  Звукова культура. Вправляти у вимові звуків х, з, ц, промовляю­чи чистомовки; розвивати зосередженість, уважність.

Матеріал: дві пірамідки (висока і низька), два коники (вели­кий і маленький), дві машини (велика і маленька), зайчик, лисичка.

Хід заняття: 1. На столі стоять іграшки. У гості до дітей прийшов зайчик. Діти називають іграшки, потім по черзі описують їх за зразком вихователя: «Це пірамідка. Вона висока, дерев’яна. На пірамідці багато різнокольорових кілець: сині, червоні, жовті».

2.   З’являється лисичка.  Зайчик заметушився.  Вихователь:  «Зай­чик злякався лисички, хоче сховатися від неї між іграшками. Стриб, стриб — сховався зайчик. Де сховався зайчик? (Між високою і низь­кою пірамідками. ) А тепер? (Між великою і маленькою машинами)».

3.  Промовляння чистомовок:

За-за-за — там іде коза. Зу-зу-зу — ми ведем козу.

Зи-зи-зи — сіно відвези.

Са-са-са — ось летить оса.

Су-су-су — ми побачили косу.

Си-си-си — прилетіли оси.

Це-це-це — кругле яйце.

Єць-єць-єць сірий заєць.

 

Середня група. Звукова культура мовлення у складі комплексного

заняття.

Завдання:

1.  Зв’язне мовлення.  Навчити описувати іграшки та предмети за зразком вихователя.

2.   Граматика, Навчити узгоджувати іменники з прикметниками, відмінювати іменники в родовому відмінку однини і множини.

3. Звукова культура. Вправляти у вимові звуків с, з, ш, навчити розрізняти їх на слух, розвивати мовленнєвий апарат, фонематичний

слух.

Матеріал:   набір різних іграшок, прапорці.

Хід заняття: 1. На столі іграшки різного кольору і розміру (з різного матеріалу). Вихователь читає загадки про іграшки, пропо­нує їх відгадати:

Б’ють — не плаче, вгору скаче, І ніхто йому, одначе, Не сказав хоч раз «пробач», Бо на те і є він … (М’яч)

Я неначе віз,

Тільки без коліс.

По воді я їду —

Не лишаю сліду.

А перевернуся —

Зразу утоплюся. (Човен)

Вихователь наводить зразок опису: «Це пожежна машина. Вона металева, червоного кольору. У неї є кабіна, кузов, колеса, пожежна драбина. Пожежна машина швидко їде, вона везе пожежників гасити пожежу». Діти за зразком описують іграшки.

2.  Дидактична гра «Чого не вистачає?» Вихователь пропонує дітям добре розглянути іграшки, запам’ятати, як вони стоять; заплющити очі, потім відкрити їх і сказати, чого не вистачає. (Не вистачає двох ляльок, одного ведмедика, двох прапорців та ін.).

3.  Вихователь пропонує пригадати, де живе веселий Язичок, які пісні він вміє співати.  Розповідає:  «Почув Язичок, як водичка ллється з крана: с-с-с-с-с-с-с. Вирішив і собі заспівати. Заспіваймо, діти, разом. (Діти співають.) Пішов Язичок на вулицю, чує, хтось поблизу: зу-зу-зу. Хто це? Чия це пісенька? (Діти відтворюють пісеньку комара.) Настала осінь. Опало листя. Діти бігають, а листя під ногами співає пісеньку… Яку пісеньку співає листя? Як воно шелестить? (Ш~ш-ш-ш…)» Діти промовляють чистомовки:

Са-са-са — летить оса. Зу-зу-зу — веду козу. За-за-за — іде коза. Су-су-су — відро несу. Шу-шу-шу — листям шуршу. Ша-ша-ша — наша Маша.

Старша група. Звукова культура мовлення у складі комплексного заняття.

Завдання:

  1. Зв’язне мовлення. Навчити переказувати оповідання близько до тексту, висловлюючи своє ставлення до героїв твору.

2.  Граматика. Вправляти у складанні складнопідрядних речень зі сполучником для того щоб.

3.  Звукова культура. Розвинути темп мовлення, фонематичний слух, навчити виділяти перший звук у слові, розрізняти звуки с, з, ц.

Матеріал: оповідання М. Коцюбинського «Про двох цапків»; аркуш паперу.

Хід заняття: 1. Вихователь читає оповідання і запитує: «Яки­ми словами починається оповідання? Що хотіли зробити цапки? Що їм завадило перейти річку? Що трапилося з цапками? Чому так трапи­лося? Що можна сказати про поведінку цапків? (Оповідання читаєть­ся вдруге).

2.  Вихователь пропонує дітям скласти різні речення, використовую­чи слова для того щоб.  Він починає:  «Кладка потрібна для того… Міст потрібний для того… Робити поступку один одному потрібно для того… Стілець потрібний для того… *> та ін.

3.  Діти роблять звуковий аналіз слова цапок,  виділяють перший звук у слові, інтонаційно його промовляють. Потім називають слова, які починаються на звук ц і закінчуються звуком ц,

Дидактична вправа «Який звук я промовив?» Вихователь закриває рот аркушем паперу і промовляє звуки с, з, ц. Діти за домовленістю виконують різні дії: на звук с — плетуть у долоні, на звук з — відганя­ють комара, на звук ц — цмокають язиком.

Скоромовка: «Босий хлопець сіно косить, роса росить босі ноги».

Фронтальні тематичні заняття з виховання звукової культури мов­лення проводять один раз на квартал наприкінці місяця (четвертий тиждень) в усіх вікових групах.

На тематичних заняттях обов’язково повторюється матеріал, який був опрацьований з дітьми на комплексних заняттях упродовж кварта­лу, та вирішуються нові завдання з виховання звукової культури мов­лення залежно від програми вікової групи.

Для прикладу наведемо тематичне заняття з виховання звукової культури мовлення у другій молодшій групі.

Завдання: ознайомити дітей з будовою мовленнєвого апа­рату (рот, язик, зуби, губи), навчити чітко вимовляти голосний звук й, розвивати мовленнєвий апарат, мовленнєве дихання, фонематичний слух.

Матеріал: лялька Оленка, собачка, гуска, жаба, ведмедик, зай­чик, білий халат, шапочка, ліжко, котик; українська народна пісня «Ко­тику сіренький», вірш II. Воронька «Доня хоче спати».

Хід заняття: вихователь розповідає дітям казку про веселого Язичка: «Жив-був на світі веселий Язичок. Жив він у своєму невелич­кому будиночку. Цей будиночок — рот. Будиночок зачиняється і відчи­няється. Подивіться як!» (Показує: повільно змикає і розмикає зуби. Губи в посмішці, видно верхні та нижні зуби.) Чим зачиняється буди­ночок Язичка? (Зубами.) Правильно, зуби міцно закривають будиночок і не випускають Язичка на вулицю. Нижні зуби — це ґаночок, а верхні — дверцята. Спробуємо всі разом зачинити і відчинити будинок Язичка. Посміхніться, зачиніть будиночок так, щоб і ґаночок, і дверцята було добре видно. (Діти виконують вправу.) Язичок хоче всього на­вчитися. Побачив, як кошеня хлебче молоко, і сам почав хлебтати. Ось так! (Показує, пропонує дітям зробити те саме.) А ще Язичок любить співати різні пісеньки. Дуже йому подобається співати пісеньку ма­ленької Оленки. (Показує ляльку-малюка в повзунках.) «А-а-а-а-а»,-співає Язичок Оленці». Оленка теж широко відкриває рот і співає: «Л-а-а-а». Як співає Оленка? (Діти співають разом, а потім 3-4 дітей окремо.)

Язичок любить пісеньку собачки. Як гавкає собачка? (Діти від­творюють.) Побачить Язичок гусей і співає голосно пісеньку гусей. Як співають гуси? (Га-га-га-а-а-га-а-а; показує гуску.) Побачить жа­бу- співає пісеньку жаби. Як співає жаба?» (Ква-а-а, ква-а-а; пока­зує жабу.)

Вихователь: «А тепер, діти, ми будемо співати пісеньку Язичка й тягнути довгу-довгу ниточку». Діти витягують руки вперед на рівні грудей, міцно змикають великий і вказівний пальці обох рук (наче три­мають нитку), співають пісню «а-а-а-а» та «розтягують нитку», розво­дячи руки в боки (повторюють 2-3 рази).

Вихователь бере в руки ляльку Оленку: «Діти, Оленка вже заплю­щила очі, вона дуже хоче спати. Покладемо її спати». (Кладе в ліжко, читає вірш П. Воронька «Доня хоче спати»):

У моєї доні оченята сонні,

Рученьки, мов я вати, —

Доня хоче спати.

Ніч прийшла тихенька,

Спи, моя гарненька!

А-а-а-а-а!

«Заспіваємо тихесенько всі разом Оленці: а-а-а-а, а-а-а, а-а-а! Засну­ла Оленка. А котик сіренький ходить по хаті, хоче розбудити Оленку». (Вихователь читає пісеньку «Котику сіренький»):

Котику сіренький, Котику біленький… Не ходи по хаті, Не буди Оленки. Оленка буде спати, Котик буде воркотати, Ой на кота-воркота, На Оленку — дрімота. А-а-а-а-а, а-а-а!

Вихователь: «Заспіваймо ще раз Оленці пісеньку, нехай вона спить. Прокинулась Оленка і заплакала. Заболіло в неї горло. Треба йти до лікаря. Хто ж у нас буде лікарем?» Викликає дитину, яка одягає халат і шапочку. Діти грають у гру «Лікарня». До «лікаря» несуть ведмеди­ка, ляльку, зайчика.

У кінці заняття вихователь запитує, де живе веселий Язичок, як на­зивається його будинок, чим він зачиняється.

Тематичне заняття з виховання звукової культури мовлення у стар­шій групі.

Завдання: повторити назви органів артикуляційного апарату (рот, губи, зуби, язик, кінчик язика, піднебіння), основні рухи язика, оз­найомити з функціями верхньої і нижньої губи, зубів, спинки язика, розвинути мовленнєвий апарат, мовленнєве дихання, темп мовлення, ди­ференціювати звуки с — ш.

Матеріал:   папірці для піддування.

Хід заняття: вихователь пропонує дітям пригадати, де живе Язичок, як називається його будиночок. У будиночка е двоє дверей. Пригадайте, як називаються ті двері, які зачиняють будиночок. (Губи.) Ті двері, за якими живе Язичок? (Зуби.) У будиночку є стеля. Як вона називається? (Піднебіння.) Язичок спить. Закрийте рот, подивіться один на одного. Прокинувся Язичок, захотів піти на прогулянку. Яка погода на вулиці? Висунув Язичок свій кінчик і хоче перевірити, яка погода. Зробимо так усі. Надворі сонечко, тепло, можна йти на прогулянку. Вийшов Язичок на прогулянку — гріє спинку. (Діти показують свої широкі язики, дивляться один на одного.) Подув сильний вітер. Язич­ку стало холодно, він згорнувся і став вузеньким. Зробіть так. Потім зовсім сховався, ліг спати. Виспався, прокинувся вранці і почав робити зарядку: піднявся на верхні зуби (показує), спустився на нижні (діти виконують вправу), спочатку повільно (3-4 рази), потім став стрибати швидко-швидко до самої стелі. Пострибав, пострибав, кінчиком погла­див стелю (показує, діти повторюють), вийшов на вулицю і сів на ґано­чок (широкий кінчик язика лежить на нижній губі). Сумно сидіти од­ному. Подививсь Язичок праворуч, ліворуч, чи не гуляє хто на вулиці. Почав бігати навколо будиночка шукати друзів. (Робить колові рухи.) Знайшов, зрадів, застрибав, зацмокав від радощів. (Спинка язика тор­кається піднебіння). Нагулявся Язичок і пішов додому. Зачинив усі дверці. Дверці складаються з двох половинок: верхня і нижня губа, верхні і нижні зуби.

А ще, діти, у нас є Голосок. Голосок теж має свій будиночок там, де шия. (Показує.) Голосок снить і його не чути. (Пропонує прикласти руку до шиї, промовити звуки с, ш. ) А коли прокинеться, співає голосно і стіни будиночка починають тремтіти. (Діти промовляють звуки з, ж.) Вихователь пропонує дітям промовити звуки с, ш. Звертає увагу на те, що коли вимовляється звук с, широкий кінчик язика знаходиться за зубами внизу, а коли звук ш — за зубами вгорі; струмінь видихуваного повітря під час промовляння звука с холодний, а під час промовляння звука ш — теплий. Чистомовки:

Язик угору — ша-ша-ша; Наша Маша в ліс пішла. Язик донизу — са-са-са; Укусила ніс оса. Ялик угору — ши-ши-ши; Машу в лісі ми знайшли. Язик донизу — си-си-си; Вуса, вуса у оси.

Діти виконують вправу на розвиток мовленнєвого дихання: підду­вання папірців. Скоромовка Г. Бойка «Василинка й Маша»:

Ой весела Василинка, Василинка — Всселинка. А Маша, мов кваша: Кисне й кисне Маша!

Підсумкові фронтальні заняття проводять двічі на рік — наприкінці першого півріччя (грудень — січень) і наприкінці року (травень — чер­вень). На підсумкових заняттях нові завдання з поданого розділу не плануються. Основна мета таких занять — повторення засвоєного за півріччя матеріалу. На підсумковому занятті можуть плануватись і вирішуватися всі змістові аспекти звукової культури мовлення.

Індивідуально-групові заняття тематично-логопедичної спрямованості проводять з невеликою групкою дітей (від 4 до 8) в усіх вікових гру­пах: у молодшій — один раз на тиждень; у середній і старшій — два-три рази на місяць.

На таких заняттях об’єднують дітей, які мають однакові мовленнєві порушення: не вимовляють один і той самий звук (чи випускають його або замінюють іншим), не пом’якшують звуки, невиразне мовлення, не­чітку дикцію, недорозвинений фонематичний слух тощо.

Індивідуально-групові заняття з виховання звукової культури мов­лення здебільшого мають корекційний характер. Наприклад:

Тема: Вчимо Ясочку-Незнайку вимовляти звук ш (індивідуаль­но-групове).

Мета: навчити дітей правильно вимовляти звук ш, розвивати фоне­матичний слух, інтонаційні засоби виразності, тренувати мовленнєвий апарат.

Матеріал: лялька-дівчинка, лялька-коваль, іграшковий котик, забавлянка «Ой ковалю, ковальочку», скоромовка «Для мишки немає звіра, страшнішого від кішки».

Словник: Ясочка-Незнайка, коваль, ковальочок.

Хід заняття: вихователь: «Діти, прибігла до мене вранці Ясоч­ка-Незнайка (дістає ляльку) і плаче: вона хотіла підкувати чобіток, а коваль їй відмовив.

Давайте дізнаємося, чому? Бере ляльку і йде до коваля:

—          ОЙ ковалю, ковальочку, Підкуй мені чобіточки!

— Почекай-но, Ясочко-Незнайко, Нехай вуглі розпалю.

Куй, куй, чобіток, Подай, Ясочка, молоток. Не подаси молотка -Не підкую чобітка.

—  На!

Стук-тук! Стук-тук! ПІп-ш-ш, Чш-ш-ш!

Коваль пропонує Незнайці повторити, як шипить вогонь, вона не може. Ось чому коваль не хоче підкувати чобітки. Виявляється, що

молоток не простий, а чарівний, і якщо ви хочете, щоб він швидше підку­вав чобітки, то треба правильно вимовити, як шипить вогонь: пш-ш-ш. (Вихователь нагадує, що в українській мові звук ш вимовляється твер­до, показує артикуляцію звука: діти витягують губи вперед, зуби злегка розтулюють. Кінчик язика піднятий до піднебіння за зуби. Бічні краї його притиснуті до верхніх кутніх зубів. Голосові зв’язки розімкнені, ш вимовляється без голосу, а видихуваний струмінь повітря теплий). Діти, разом з Незнайкою вимовляйте звук ш. Ось і Ясочка-Незнайка правильно вимовила звук ш і підкував їй коваль чобітки. Ой, діти, погляньте, дівчинка знову плаче. Чому ж ти плачеш, Ясочко-Незнайко? Вона боїться, що мишка, яка з’явилася в коморі, перегризе ЇЇ чобітки. А щоб мишка нічого більше не пошкодила, треба промовити скоромов­ку: «Для мишки немає звіра, страшнішого від кішки». (Вихователь пояснює дітям, що скоромовку треба промовляти з острахом, начебто зараз з’явиться кішка і з’їсть мишку.) Діти промовляють її. Давайте подаруємо Ясочці-Незнайці кішку. Для того щоб вона з’явилася, треба назвати слова зі звуком ш, які є у скоромовці (вправа «Виділи у скоро­мовці слова зі звуком ш»). (Вихователь промовляє скоромовку.) Якщо діти правильно називають слова, з’являється кішка.

Індивідуальні заняття слід проводити з дітьми, які мають значні порушення у звуковимові чи в інших чинників звукової культури мов­лення і відстають від передбачених показників становлення та розвит­ку звукової сторони мовлення. Такі заняття плануються двічі-тричі на тиждень поки діти не оволодіють правильною вимовою звуків. Три­валість індивідуального заняття 5~10 хв. Індивідуальне заняття з ви­ховання звукової культури мовлення має таку саму структуру, як і групове. Наприклад, індивідуальні заняття на постановку звука р у середній групі дошкільного закладу.

Перше  заняття.

1.  Гімнастика язика. Звуконаслідувальні вправи: цокання язиком (як цокають копита), почергове підтягування й відривання язика від твердого піднебіння; звуконаслідування індика (бл-бл-бл) — язик ви­сунути вперед між губами і зубами.

2.  Дихальні вправи — дмухання на пелюстки квітів, тоненькі папірці, кульбабку тощо. При цьому кінчик язика піднятий до альвеол, дитина довго з силою дмухає, що сильніше дмухає, то далі розлітаються пред­мети.

Друге  заняття.

1.  Повторюють вправи попереднього заняття.

2.  Вправа «зупинити конячку» {тпру, тпру)’, діти промовляють звукр, губи при цьому вібрують.

Вправа «зупинити коника» трр (язик біля альвеол), спочатку про­мовляється пошепки із сильним дмуханням повітря на широкий кінчик язика; потім звук промовляється голосніше.

Наслідування тріскотінню сороки (Тр… пір… тр\), ворони (Карі сир!), гуркіт мотору літака (рррррр).

1.  Гра «Коники».

2.  Скоромовка «На траві дрова». Індивідуальне заняття на постановку звука ж.

1.  Показ артикуляції звука (положення язика, губ, зубів, струменя повітря під час видиху при вимові звука ж).

2.  Дихальні вправи.

3.  Розглядання та звуконаслідування жука (жжжжж~).

4.  Рухливі ігри «Жуки і бджоли», «Квіти і бджоли».

На індивідуальних заняттях (з 2-3 дітьми) можна заучувати скоро­мовки. Наприклад, індивідуальне заняття в середній групі (4 дітей).

Тема:   Заучування скоромовки «Ґава ґаву запитала*..

Матеріал: дві Іграшкові ґави, лялька-хлопчик, скоромовка.

Словник:  скоромовка, Швидкомовко.

Хід заняття: вихователь розставляє на столі дві іграшкові ґави і пропонує послухати скоромовку, яку приніс їм Швидкомовко:

Ґава ґаву запитала:

—  Ти на ґанок не літала?

—  Не літала я на ґанок.

—  То й проґавила сніданок!

(Промовляє текст скоромовки двічі у повільному темпі, інтонацій­но виділяючи кожний звук.) Потім звертається до дітей із запитан­ням: «Який звук найчастіше зустрічається у скоромовці?», пропо­нує ще раз послухати її. Вихователь пропонує дітям підійти до сто­лу, взяти в руки ґав і промовляти їх слова. (Вихователь читає слова автора.) Спочатку діти промовляють слова скоромовки повільно, по­тім темп прискорюється. Наприкінці заняття вводиться елемент зма­гання: хто найшвидше і правильніше промовить нову скоромовку.

Для закріплення правильної вимови звуків засобів виразності впро­довж режимних моментів можна проводити ігри за змістом невеликих фольклорних текстів: «Павлику, равлику», «Впізнай, хто сказав», «Уяви, що ти…», «Зозулю, зозулю», «Мурашка, мурашка». Наприклад, гра «Му­рашка, мурашка».

Мета: вправляти дітей у правильній вимові звука ш, диференцію­вання звуків ш, с.

Хід гри: діти стають у коло, взявшись за руки. Одна дівчинка або хлопчик (Мурашка) присідає в середині (вибирається за допомо­гою лічилки, яку теж підбирають до поставленої мети). Діти ходять по колу і промовляють примовку:

Мурашка, Мурашка, Садова кашка. Дай мені кваску, А я тобі медку.

На останні слова Мурашка схоплюється на ноги й намагається ко­гось схопити за руку. Той, кого вона схопила за руку, йде в коло, стає Мурашкою і гра починається знову.

Закріплення правильної вимови звуків відбувається також і в теат­рально-ігровій діяльності. Розгляньмо гру-драматизацію за колисан­кою «Люлі, люлі».

Мета: удосконалювати правильну вимову звука ш, розрізняти звуки ш, с, розвивати інтонаційні засоби виразності: вміти проспівати колисанку лагідно, у повільному темпі.

Матеріал: лялька, колиска, костюми Пташок, Сонця, Роси, Лис­точків.

Хід    гри:   вихователь співає колисанку:

Люлі, люлі, наша донечко,

Справлю тобі колисочку,

Та й повішу на дубочку.                          (Діти колисають колиску.)

Сонію зійде, обігріє,                                  (Хтось один із дітей (Сонце) прохо-

дить біля колиски, піднімає руки вгору, начебто обігріває ляльку.)

Роса впаде та й скупає,                             (Пробігає дівчинка і поступово

присідає   біля колиски.)

Листок впаде та Й накриє,                        (Діти кружляють біля колиски

і накривають ляльку своїми листочками.) Будуть пташки прилітати

Та й будуть співати,

Дитиночку маленечку                               (Діти-пташки прилітають і підспівують

Будуть присипляти.                                  вихователю.)

Колишися, колисонько, із дуба, із дуба,      (Діти разом із вихователем

Колишися в колисоньці, донечко люба,    співають.)

Колишися, колисонька, з орішка, орішка,

Колишися в колисоньці, мамина потішко,

Крім занять та ігор вихователь планує двічі на тиждень індивіду­альну роботу з однією й тією самою дитиною. Наприклад:

1. Понеділок. Перша половина дня. Прогулянка: з метою закріплення правильної вимови звука с у словах повторити скоромовку Г. Храпач «Спить сам собі сом»:

Спить сам собі сом.

Спати самому солодко сому.

2. Четвер. Друга половина дня: повторити потішку В. Гринь-ко «Ців-ців-ців» для закріплення орфоепічних норм рідної мови (дзвінкі приголосні не приглушувати в кінці слова) та розвитку інто­наційних засобів виразності: вміти розказати потішку з відновленою силою голосу (голосно), темпом мовлення (швидко), з інтонацією ра­дості:

Ців-ців-ців! Ців-ців-ців! Налетіло горобців. Горобцева пісня ця Без початку, без кінця: Ців-ців-ців! Ців-ців-ців! Погодуйте горобців!»

Наприкінці кожного кварталу вихователь проводить контрольні заняття на перевірку різних чинників звукової культури мовлення. Наприклад, контрольні завдання для середньої групи.

1.  Дидактична гра «Добери картинки».

Мета: перевірити правильну вимову звуків ш, ч, р та вміння розріз­няти ці звуки на слух.

Матеріал: зайчик Шустрик, Чебурашка, Буратіно, предметні кар­тинки, предмети.

Хід гри: до дітей прийшов на гостини зайчик Шустрик. Він знайомиться з дітьми: «Мене звати Шустрик». (Виділяє перший звук ш.) У дитячому садку Щустрику дали завдання принести картинки, у назвах яких є звук ш (пісенька листя), а він не знає, як це зробити і просить дітей допомогти йому. Діти знаходять предметні картинки зі звуком ш, промовляють і виділяють цей звук. Із таким самим прохан­ням звертається Чебурашка. Він спочатку запитує в дітей, яким звуком починається його ім’я, а потім пропонує знайти картинки зі звуком ч.

Буратіно сам промовляє: «А я Буратіно, Буратіно!» Звертається до дітей з проханням знайти слова зі звуком р. Після виконання кожного завдання діти пригадують імена дітей і дорослих зі звуками ш, ч, р.

2.  Дидактична гра «Допоможемо Незнайки».

Мета: перевірити вміння розрізняти на слух тверді й м’які приго­лосні звуки.

Матеріал: предметні картинки, на яких зображено сир, сік, сіно, сани, вікно, ведмедика, ніс, поні, лиса, ліс, рака, буряк та ш.; Незнайко.

Хід гри: Незнайко просить допомогти йому знайти потрібні картинки, слова-назви яких починаються на твердий чи м’який звук. Спочатку діти знаходять картинки, слова-назви яких мають м’які зву­ки. Незнайко співає пісеньку (сь-сь-сь) і запитує, які слова починають­ся цим звуком (сік, сіно, сани, сир}. Потім діти знаходять картинки, слова-назви яких починаються на тверді звуки.

3. Дидактична вправа «Чиї сніжинки полетять далі?»

Мета: перевірити вміння правильно вдихати і видихати повітря.

Матеріал:   ватні кульки-сніжинки для кожної дитини.

Хід вправ й: за вказівкою вихователя двоє дітей дмухають на сніжинки (два-три рази). Вихователь повідомляє, чиї сніжинки полеті­ли найдальше,

Контрольні завдання для середньої групи.

1.  Дидактична гра «Можна їздити чи ні?»

Мета: Перевірити вміння вимовляти і розрізняти звуки с з с’, з’.

Матеріал:   предметні картинки.

Хід г р й: на столі коробка з предметними картинками, у назвах яких є звуки с, с’, з, з’. Діти по черзі підходять до столу, беруть кар­тинку, називають, що на ній зображено і чи можна на цьому їздити. Наприклад: «Це сани. На санях можна їздити»; «Це замок. На замку не можна їздити».

Аналогічно проводять ігри «Можна їсти чи ні?», «Літає чи бігає?»

2.  Розповідь «Дощик».

Мета: перевірити засвоєння темпу мовлення (швидкий, помірний, повільний).

Хід заняття: вихователь тримає у руках ляльку-хлопчика Андрійка і розповідає дітям: «Зібрався Андрійко на прогулянку, вигля­нув у вікно: «Щось похмуро надворі, сонечко сховалося. Треба теп­ліше одягнутись», — подумав хлопчик. Раптом він почув, як щось тихо стукає по підвіконню. Пішов дощ. Це краплини ще невеликого до­щу так стукають. Діти, як падають перші краплі дощу?» Діти про­мовляють у повільному темпі: кап-кап-кап. «Потім дощик пішов швидше. Як почали падати дощові краплини? (Швидше.) А потім став зовсім рясний. Як падали краплини дощу? (Краплини швид-ко-швидко падали на землю. ) Залишився Андрійко вдома, чекає, ко­ли закінчиться дощ. Чує: кап-кап-кап-кап-кап-кап . Діти, який іде дощ? Потім повільніше: кап-кап-кап-кап. А тепер який дощ? При­слухався Андрійко, чи йде ще дощ, і почув: кап… кап…. Чи йде дощ, діти?

Отже, у дошкільному навчальному закладі використовують різно­манітні види занять, які становлять систему виховання звукової куль­тури мовлення дітей.