Молодший і середній дошкільний вік

Якісним новоутворенням психічного розвитку дітей трьох років є оволодіння активним розмовним мовленням, яке продовжує розвиватись і вдосконалюватися на четвертому році життя, тобто у другій молодшій групі, що є першою на етапі дошкільного дитинства.

Молодший дошкільний вік найбільш сенситивний щодо мовленнєвого розвитку. У дітей цього віку надзвичайно розвинене мовне чуття, вони вельми рано помічають і виправляють мовленнєві огріхи й покручі у мовленні інших. До трьох років дитина оволодіває, правильною звукови-мовою більшості звуків, натомість упродовж усього означеного періоду (до п’яти років) діти відчувають труднощі у вимові шиплячих, свистя­чих звуків і звука р. Для більшості дітей молодшої групи характерна загальна пом’якшеність мовлення, пропуск, спотворення і перестановка звуків складів, їх заміна, порушення звукової структури слова, уподіб­нення звуків. Завдяки добре розвиненому фонематичному слуху діти диференціюють звуки.

У мовленні діти використовують усі частини мови, хоча переважають іменники (до 50 %) і дієслова (28-30 %), багато ще полегшувальних слів, слів-універсалізмів. Пасивний словник переважає над активним.

Четвертий і п’ятий роки — це періоди надзвичайної мовленнєвої актив­ності. Діти цього віку занадто балакучі й допитливі, що виявляється в численних запитаннях дітей до дорослих. К. Чуковський писав: «Ди­тина від 2 до 5 років — найдопитливіша істота на землі, більшість запи­тань, з якими вона звертається до нас, зумовлено нагальною потребою ЇЇ невтомного мозку: якомога швидше пізнати довкілля».

Письменник наводить запитання хлопчика чотирьох років, що були сформульовані ним упродовж 2,5 хв.

—  А куди летить дим?

—  А ведмеді носять брошки?

—  А хто розгойдує дерева?

— Чи можна дістати таку велику газету, щоб загорнути в неї живого верблюда?

—  А восьминіг з ікри вилуплюється чи він молокососний?

—  А кури ходять без калош?

—  Як небо зробилося?

—  Як сонце зробилося?

—  Чому місяць такий ламповий?

—  А хто робить клопів?

Дитина чотирьох років найчастіше звертається із запитаннями «Чому?» і значно рідше використовує запитання «Навіщо?» Дитина трьох років, як зауважує К. Чуковський, глибоко переконана, що усе в довкіллі існує лише для задоволення потреб дитини: «…корова, щоб давати їй молоко; яблуня, щоб годувати яблуками; тьотя Зіна, щоб на свято пригощати її тортом та ін.»1.

Вік дітей від 3 до 5 років традиційно називають «чомусиками». У ро­сійського письменника Б. Житкова є оповідання про Олексу Чомучки-на. Дитина, яка звертається із запитаннями до дорослих, не завжди очікує на них відповідей, їй подобається сам процес формулювання запитань як вияв власної мовленнєвої активності.

До 4,5 року завершується формування граматичної правильності мовлення. У другій половині четвертого року життя у дітей спостері­гається активне суфіксальне словотворення, що відбувається в ігровій формі. У житті дитини настає унікальний період — словотворення. К. Чу­ковський назвав дітей цього віку «великими розумовими трудівника­ми». Вершина словотворення припадає на п’ятий рік життя, після чого воно поступово згасає. Вихователі повинні реально оцінювати вияви «дитячої мовленнєвої геніальності» і пам’ятати, що всі дитячі неологіз­ми є наслідком недосконалого мовлення дитини, нестійкого засвоєння граматичних форм рідної мови. У мовленні дітей четвертого і п’ятого років життя ще багато граматичних помилок у відмінюванні іменників, прикметників, у вживанні роду і числа іменників, у дієслівних формах, У чергуванні приголосних звуків тощо.

Характерною особливістю мовлення дітей цього віку є нестійкість (у поєднанні з голосним вимовляють приголосний звук, у поєднанні з приголосним спотворюють або випускають його) і неточність вимови. Діти часто не розуміють значення просторових, часових і абстрактних понять, переносного значення і багатозначності слів.

Відбуваються позитивні зміни і в розвитку зв’язного мовлення. Го­ловною формою спілкування залишається діалогічне мовлення. У першій половині означеного віку ще переважає ситуативне мовлення. Зі зміною основного типу діяльності (предметно-маніпулятивної на сюжетно-рольо-ВУ ГРУ) з’являються нові форми мовленнєвих дій у структурі мовлен­нєвої діяльності, а саме: а) висловлювання, що коментують власні ігрові дії дитини; 6) висловлювання, що корегують дії партнера; в) висловлю­вання, що планують дії і розподіл ролей1.

Наприкінці четвертого року життя ситуативне мовлення поступово замінюється контекстовим (поза наочною ситуацією), хоча ситуативне й залишається, проте дитина використовує його адекватно наочнііі ситуації. У цей період життя в мовленні дитини з’являються складно­сурядні й складнопідрядні речення, а також питальні, які дуже широко функціонують. На п’ятому році життя діти вживають усі типи речень, хоча ще трапляються помилки: неправильний порядок слів, невдале вживання сполучників тощо.

Якісним новоутворенням психічного розвитку дітей є також засвоєн­ня звукової сторони рідної мови, усвідомлення звукового складу рідної мови, що дає можливість організовано навчати дітей звукового аналізу слів.

На п’ятому році життя розвивається монологічне мовлення, мовлен-ня-повідомлення. Дитина відтепер будує висловлювання різного типу: мовлення-розповідь (сюжетні розповіді на наочній і словесній основі, творчі розповіді, переказ художніх творів), мовлення-описи.

У молодшому дошкільному віці можна спостерігати значні індиві­дуальні відмінності дітей у розвитку всіх сторін мовлення. Про це слід пам’ятати вихователю, плануючи індивідуальні заняття з дітьми, які мають затримки мовленнєвого розвитку, та з тими, хто випереджає своїх однолітків щодо нормативів вікового розвитку мовлення. До п’яти років у дитини формуються функції мовлення (повідомлення, соціального зв’язку, впливу на тих, хто оточує, комунікативна, номінативна, гносео­логічна, мисленнєвотворча) та форми мовлення (діалог, ситуативне і контекстове мовлення, мовлення-повідомлення, мовлення-опис, мовлен-ня-розповідання).

Базисна характеристика

мовленнєвого розвитку та спілкування дітей

чотирьох років2

Наприкінці четвертого року життя у дітей зникає загальна пом’як­шеність мовлення, зменшується кількість перестановок та пропусків звуків і складів у багатоскладових словах (трапляються лише пооди­нокі випадки), зникає уподібнення звуків та складів. Діти чітко й пра­вильно вимовляють голосні та приголосні звуки (крім р), оволодівають правильною вимовою шиплячих звуків (ш, ж, ч). Темп мовлення швид­кий. Мовленнєве дихання переважно верхньогрудне: часте, поверхове, неглибоке (складається враження, що дитина під час розмови наче захли­нається, їй не вистачає повітря). Фонематичний слух добре розвинений, дитина диференціює як далекі, так і близькі фонеми у словах. Оволо­діває розповідною, питальною та окличною інтонаціями. Мовлення не­достатньо виразне (малоемоційне, нечітка дикція, занадто голосне чи, навпаки, тихе, швидкий чи уповільнений темп). Переважають номінативна та експресивна (виражальна) функції мовлення. Багато використовує невербальних засобів спілкування (рухи, дії, міміка, жести тощо). У пов­сякденному спілкуванні переважає ситуативне мовлення (можливі про­пуски окремих частин членів речення). Форма спілкування — діалог. Дитина володіє навичками розмовного мовлення. Підтримує розмову, висловлює бажання, прохання, думки простим поширеним та складним реченнями. Звертається до дорослих та дітей із запитаннями, відпові­дає на них. Оволодіває найбільш уживаними формами словесної ввічли­вості: вітається, прощається, просить вибачення.

У словнику налічується близько 1800-2000 слів, переважають імен­ники (до 50 %) і дієслова (до ЗО %). Ще багато слів-універсалізмів {гарний — може означати красивий, добрий, чарівний, чемний тощо). Переважають вказівні займенники ось, тут, цей. Допускаються не­точності у вживанні абстрактних, узагальнювальних, збірних, часових та просторових понять. Яскраво виражене словотворення (пгджакет, малювець, лунник).

Дитина оволодіває основними граматичними формами (рід, число, відмінок), правильно вживає рід та число іменників, засвоює закінчен­ня родового та знахідного відмінків, кличну форму. Легко утворює нові слова за допомогою префіксів (за-, з-, на-), суфіксів (що виража­ють зменшеність чи збільшеність предмета, емоційну оцінку пестли­вості), добирає однокореневі слова. Яскраво виражені форми словотво­рення за допомогою суфіксів (ігри в «нові слова»). У словнику дитини з’являються складні слова, іменники зі з’єднувальною голосною {паро­плав, паровоз) та прикметники (довговухий, довгоногий, жовтогарячий, світло-синій). Вона правильно вживає теперішній, минулий і майбутній часи дієслів та наказову форму дієслова; ступені порівняння прикмет­ників. Користується займенниками. Будує прості, поширені речення з прийменниками, сполучниками, однорідними членами речення, з пря­мою мовою; складносурядні та складнопідрядні речення зі сполучни­ками та сполучними словами (із 39 наявних сполучників та сполучних слів використовує 20). У неї з’являються мовні самокорекції, грама­тичне чуття мови (елементи само- та взаємоконтролю мовлення). Ово­лодіває навичками монологічного мовлення: відповідає на запитання за змістом сюжетних картин, художніх текстів (оповідань, казок, віршів), Діафільмів, театральних вистав. Складає за допомогою дорослих (підка­зування слів, речень) описові розповіді (з 3-4 речень) про іграшки, овоч!, фрукти, ди товаршшв, своТ власн! та сюжетш в!дпов!д!-розпов!д! (стлъно з дорослим) за зм!стом сюжетних картинок; переказуе за до-помогою запитань добре знайом! казки. Знае напам’ять забавлянки, упшки, в!рш1, загадки. Мовлення дитини вже набувае перших ознак образность Бона використовуе образы! вирази Озвгскепв казок, забав-лянок), приказки, присл!в’я, фразеолопчш звороти, вигуки, звуконасл!-дувалъщ слова.

Базиспа характеристика мовленневого розвитку та спглкуванпя дгтей п’яти рокгв1

Д)ти п’яти рок! в оволоддваютъ правильною вимовою вс1х звук!в р!дно! мови, в тому числ! шиилячими 1 звуком р (хоча ще спостер!гаеться деяка нест!йк!сть у вимов! них звуюв); тип мовлснневого дихання -змшаний. Диференщюють близью фоне-ми, добре розвинений фонема-тичний слух. Темп мовлення нормал!зуеться, силу голосу регулюють в!дпов!дно до ситуацп.

1з тексту вид!ляють слова з потр!бним звуком, у слов! виокремлю-

ЮТЬ ПерШИЙ  1 ОСТаННШ ЗВуКИ,   ШТОНаЩЙНО ПрОМОВЛЯЮТЬ ЗВуК у СЛОВ1,

добирають слова з потр!бним звуком; диференщюють поняття «звук», «слово».

Словник дитини нал!чуе 2200-2500 сл!в. Д!ти п’яти рошв характери-зуються надзвичайною мовленневою актившстю, балакучютю, допитли-в1стю, яка виражаеться у нсскшченних занитаннях: «Чому?» (за хвилипу до 15-25 запитань). У словнику наявн! вел частный мови Оменники, прикметники, д!еслова, д!еприкметники, Д1вприсл1вники, числ1вники, за-йменники, частки, вигуки). Упродовж зазначеного в!ку спостер!гаеться «розкв!Т» словотворення, дитина створюе нов! слова в!д р!зних частил мови (вагонята, кущата, левши, духлй, чайна, повзук, намолочився).

В активному словнику дитини е узагальнювальш слова, абстрактш поняття (рад!сть, чемн!сть, хоробр!сть); вона правильно використовуе багатозначн! слова. Легко добирае синон!ми, антон!ми, класиф!куе пред­мета за ознаками, властивостями. Недоетатньо розум!е переносне зна­чения СЛ1В.

У мовленн! користуеться образними виразами (.кгт-воркгт, маки-матвочки). Знае присл!в’я, загадки, скоромовки, приказки, застосовуе в1дпов1/1но до ситуацп фразеолопчш звороти, звуконаслщувальш сло­ва. Вживае форми словесно! вв1чливост1, мовленневого етикету в ситу-ащях в!тання, прощания, знаЙомства, подяки, вибачення, прохання без нагадування вихователя.

Наприкшщ п’итого року завершуеться засвосння граматичних форм, в1дм1нкових зак!нчень, але в мовленн! ще спостер!гаються граматичн! помилки, особливо в чергуванн! приголосних. Д1ти легко утворюють нов! граматичн! форми за доиомогою суф!кс1в, преф]кс1в в!д )нших частин мови; виявляють шщ!ативу щодо мовленневих 1гор з дорослим и («нов! слова»). Легко утворюють форми однини и множини (однак до-пускають помилки в 1менниках, що мають т!льки форму однини чи мно­жини). Засвоюють р5д 1менник1в, кличну форму як у звертанш до Д1тей, так 1 до дорослих, наказовий спос!б д!еслова. Будують прост! речения, складносурядш з! сполучними словами, речения з прямою мовою.

Самостшно вступають у розмову з шшими д!тьми, дорослими, п!дтри-мують д!алог у межах ситуащТ, ведуть орган!зований (стимульований) д!алог на запропоновану тему, груиовий д!алог (бес!ду). В!дпов1дають речениям на запитання за зм!стом картини, художнього тексту. Вм!ють складати розпов1д! за зразками вихователя: описов!, сюжетн!, з власно-го досв!ду. Нереказують знайом! опов!дання и казки. Знають нанам’ять в!рш!, забавлянки, гпсш.