Настінні розписи Уманщини

Відрізняючи особливості настінних розписів кожної області, не зайвим буде сказати, що подібну різницю можна спостерігати не стільки між областями,а й у межах одного району. Звернемося для прикладу до розписів сіл Дмитрушки і Городецьке Уманського району Черкаської області: вони різні за ступенем динаміки малюнка, за кольоровою гамою і навіть за кольором фону.
Основою порівняльного аналізу мотивів і елементів настінного орнаменту різних місцевостей і центрів послужили фрагменти розписів Уманщини.
Ці розписи вважаються найбільш архаїчними через переважаючі умовності їхнього рослинного орнаменту, конструктивної жорсткості композиційної схеми мотивів, значної кількості таких реліктових геометричних елементів в орнаменті, як коло, трикутник, квадрат, зірка, хрест, ромб, пальметка і напівпальметка. Серед складних рослинних форм поширенні вазонні мотиви. У «вазонах» настінних розписів (особливо Уманщини початку 20-х років) не важко впізнати рудиментарний образ «світового дерева», «чудового дерева», що є графічним вираженням одного з найстародавніших загальнолюдських уявлень про устрій світу, про вертикальну систему градацій і перетворень у ньому. В основі «вазонів» різноманітні геометричні і негеометричні фігури, з яких вони «виростають». Найчастіше їх будова строго симетрична, за вертикальними і горизонтальними лініями. Кінцеві галузки завершуються найпишнішою квіткою як в розгорнутому, так і в профільному плані. У вигинах і виступах хвилястих ліній гілок розташовані листочки, квіти, ягідки, тощо. Інколи зустрічаються комбіновані композиції, де є прямі і хвилясті гілочки. Часто спостерігається зображення двох птахів обабіч дерева життя. Зображення птахів зустрічається і в середині гірлянди-віночка. Найчастіше птахів, півнів зображували в хаті над вікнами як фольклорний образ шлюбного щастя і благополуччя.
«Вазон» -основний змістовно-образний мотив народного настінного розпису на Уманщині, найбільш графічний і силуетний. Для більшості «вазонів» цієї місцевості характерна строга композиційна симетрія з осьовою лінією(стовбуром), що має вгорі акцентований завершальний елемент, їм властива і вертикальна спрямованість розвитку композиції з трьома досить чітко визначеними вузлами елементів. Все це в цілому свідчить, що у «вазонах» Уманщини геометрія переважала над природою, умовні елементи — над ізоморфним реальними рослинними формами.
Саме «вазон», що зосередив у собі всі основні елементи орнаменту розписів і становить самостійний мотивний образ (квітуча калина з птахами, «дерево життя», «чудесне дерево», «щасливе дерево»),став об’єктом всебічного аналізу і вивчення. Цей образ часто зустрічається в легендах, обрядових піснях усіх слов’янських народів(гільце на весіллі, гілочка в місці з кашею, в криниці). Пісні(колядки,щедрівки) з цим деревом дослідник О.О. Потебня у своїй праці «Обьяснение малорусских й сродньїх народних песен» ВИДІЛИВ В особливу групу.
Настінні розписи, як один із засобів художнього оздоблення житла, мають багатовікову традицією, що йде своїм корінням у глибоку давнину. В Уманському краєзнавчому музеї є копія з моделі житла, зробленої з глини, що знайдена на території Уманщини при розкопках трипільського поселення. Стінні вгорі та дверний отвір її розписані зубчастим орнаментом.
Першим виданням, присвяченим настінним розписом Уманщини, був альбом К. Кржемінського: «Стінні розписи на Уманщині». Він вийшов у світу 1930р. У ньому вміщено 50 кольорових таблиць з мотивами орнаментів розписів. Ці орнаменти були зібрані учнями К.. Кржемінського, який у 20-х роках організував в Умані школу народного мистецтва.
Протягом п’яти років (з 1918 по 1923) вивчались та замальовувались в спеціальному альбомі настінні розписи сіл Витівка, Дмитрушки, Кочубіївка, Піківець, Гереженівка, Громи, та інших. На сьогоднішній день він є безцінним документом, що доніс до нас відомості про цей вид народної творчості.
Кржемінський писав про розписи, що «такі квітки ви знайдете на тих хатах, де є дівчата», і тут же зазначав: « Помітно, що незаможницькі хати квітнуть розписами більше, ніж заможницькі, ніби намагаються залатати свої злидні грою плавких ліній, що в них укладено стільки теплого почуття,глибокоїлюбові та замилування до краси».
Для створення селянського житла Уманщини основним будівельним матеріалом до недавнього часу було дерево та місцеві породи глини. Найбільш поширеною конструкцією був дерев’яний каркас з глиняною закладкою. Стіни обмазувались глиною. Дахи- чьотиросхилі, іноді мали зубчасту обробку солом’яної стріхи. Напільна стіна фарбувалась глинами різних відтінків-червоною, жовтою, оранжевою. Цього вимагали практичні міркування: напільна стіна, що виходила на північ, найбільш піддавалась дії опадів та вітрів і біла глина в цих місцях швидко вимивалась. Напільну стіну зафарбували глиною не до самого краю, залишаючи на її кутку вузьку білу смугу. Вгорі вона завершувалась виступом, що міг мати один або декілька зубців різної форми. Зубців звичайно було стільки, скільки незаміжніх дівчат у хаті.

Чільну та причілкову стіни прикрашали розписами найбільше. В одних випадках орнамент розміщували попід стріхою вздовж всіх трьох стін. В інших-поодинокі композиції птахів або «вазонів» над вікнами, або між вікнами.
Призьби хат фарбували червоною або жовтою глиною, чи підводили сажею. Всередині хати розписами прикрашали піч, стіни вгорі, простінки між вікнами, над ліжком. Часом розписували ще й сволок, а іноді малюнки розміщувались навіть на стелі.
Особлива увага приділялась розпису печі. Всі її гладенькі площини розписувались квітами, плодами, птахами. Челюсті печі обводили кольоровою глиною та зуб4астими орнаментам. В доповнення могли бути розписаними груба та лежанка. Стіну надліжком часом розмальовували орнаментом «під килим».
Барвники селянки робили з природних матеріалів, знаючи безліч способів виготовлення їх. Жовту та червону фарбу — з глини, чорну — з сажі, зелену — з лободи, сіро-фіолетову — з бузини. Синька була мало не основною в розписах. Природні барвники відзначались м’якістю, злагодженістю тонів і були дуже тривкі.
Щіточки виготовляли з пір’я, молодого осоту, шерсті, щетини. Іноді малюнок робили просто пальцем або набивали на стіну з допомогою «форми», вирізаної з картоплини чи буряка.
Особливо дивовижне враження справляли села на Уманщині весною. Чисті вибілені, підведені кольоровою глиною, розписані барвистими орнаментами, в мальовничому оточенні садків, городів, та квітників, селянські хати неймовірно чарівний вигляд.
У післявоєнні роки настінні розписи глиняних хат поступово стали зникати. На сьогоднішній день вони в селах — рідкісне явище. Це пояснюється. В першу чергу, появою в сільському будівництві нових матеріалів і прийомів архітектурно-художнього оздоблення житла. Глина, дерево, солома замінюються цеглою, цементом, азбофанерою, металом. Традиційні настінні розписи трансформуються в рельєфні орнаменти та зображення, виконані з цегли, цементу, інших твердих матеріалів.
Незгладимий слід залишили настінні розписи в українському мистецтві. На їх Грунті народився і розквітнув в Україні такий своєрідний вид художньої творчості, як народний декоративний розпис (мальовки). На Уманщині він дав своїх талановитих майстрів-сестер Ірину та Софію Гоменюк. Свою творчу діяльність вони почали ще в дитинстві саме з настінних розписів. Досягнення майстрів настінного та декоративного розпису використовується в різних галузях художньої промисловості — поліграфічний, ткацькій, фарфоровій, а також у монументальному живопису