НЕ ПРИНИЖУЙТЕ ДИТИНУ!

Коли маля з’являється на світ, ми хочемо, щоб воно було здорове, зокрема добре розвивалося психічно. І лише набагато пізніше починаємо замислюватися, якою людиною воно стане.

Наше дитя поступово опановує загальні, властиві людині форми поведінки серед людей і розвивається як індивідуальність. Збереження добрих стосунків зі своїми батьками та близькими людьми — передумова, за якої особистість нормально розвиватиметься. Отже, добре ставлення близьких, особливо мами й тата, необхідно дитині. Бажання заслужити їхню похвалу — вагомий чинник виховання.

Потреба у визнанні — одна з найбільш значущих людських потреб. В ім’я цього дитина вчиться краще бігати, стрибати, малювати, конструювати, та й взагалі хоче усе робити краще! Прагне бути кращою й сама, аби ствердитися в своїх моральних якостях, бути хорошою, щоб люди були їй вдячні. Як же вона старається! Image

Не будемо іронізувати над нашим малюком! Адже ми й самі також стараємося, щоб нас визнали. Тож не травмуватимемо сина чи доньку репліками на кшталт: «У тебе не вийде, облиш це заняття…», «Помовчи, ти не знаєш…», «Дай мені спокій, це пусте…» тощо. Адже за подібними висловлюваннями — зневага, знецінення малюка. А він же, хоча і малий, а вже особистість, щоправда, поки що дитяча.

ТОЧКА ВІДЛІКУ

Коли ж наш Дмитрик (чи Оксанка) став особистістю? Був у пелюшках, ми на нього дивилися, як на ляльку, аж ось він почав усміхатися… сів, підвівся, пішов, заговорив і, нарешті, промовив: «Я сам». Де ж та точка відліку: не особистість (ще не особистість!)… особистість (уже особистість!)?

А точки й немає. Коли дитина з’являється на світ, ми встановлюємо дату її народження: рік, місяць, день, годину. Це народився людський індивід. Особистість же народжується інакше. Спробуймо простежити цей складний шлях.

До утворень, що визначають особистість, належать: потреба у визнанні, усвідомлення себе в часі, усвідомлення своєї статі, себе в соціальному просторі. Уже трирічне маля має почуття власної гідності, пишається своїми досягненнями й прагне хоч у чомусь бути найкращим. Це чудова позиція — хотіти бути кращим.

Коли в дитини виникає ставлення до самої себе як до «хорошої», вона намагається відповідати вимогам дорослих, бути визнаною сьогодні та в майбутньому. Тому важливо, щоб дорослий час від часу висловлював упевненість у тому, що малюк обов’язково навчиться того, що поки ще не вміє робити; що він справді гарна, чесна, сумлінна, доброзичлива, чудова дитина.

НЕ ПРИНИЖУЙТЕ ДИТИНУ!

Ніколи не знецінюйте своєї дитини! Не можна у гніві (навіть справедливому) заявляти їй: «Іди геть, я тебе не люблю!» По-перше, це неправда. По-друге, лишень уявіть собі, якого відчуття катастрофи й невимовного жаху зазнає ваша дитина тільки через те, що вам урвався терпець. Не можна також казати малому, що він тупий, брехун, злодюжка, безвільний, нечесний, упертий віслюк тощо. Не вважайте, будь ласка, що приниження — дійовий засіб. Воно ще ніколи не давало позитивного результату.

«З тебе нічого путнього не вийде» — типова обра­за гідності дитини. І який результат? Позбавлення перспективи, знецінення особистості не зміцнюють віри дитини у себе. Тільки батьківська любов і віра народжують оптимізм, бажання бути кращим, яке й підштовхує малюка до справдження батьківських очікувань.

Дитина завжди потребує емоційної підтримки, особливо батьківської. І коли ще зовсім маленька, і коли виросте — теж. Але на цьому початковому етапі батьки емоційно завжди з нею, завжди за неї, на­віть коли вона дуже завинила.

«Не люблю!» — неправильно, протиприродне, небезпечно.

«Люблю, але ти мене так засмутив!» — правиль­но, природно, перспективно.

У першому випадку малий відреагує лементом, негативізмом. У другому буде страшенно засмучений і в нього з’явиться відповідальність за того, кого він засмутив через свої помилки. Саме цей шлях пробуджує і сором, і совість. Наше маля — вже особистість. Але на шляху до розвиненої дорослої особистості на нього чекає стільки випробувань!

Намагаючись не знижувати прагнення дитини до визнання, треба давати правильний напрямок розвитку цієї потреби. Саме тут варто звернутися до батьківської інтуїції, яка підкаже, як зробити так, щоб дитина за власним бажанням, свідомо прагнула подолати свої недоліки. Так, неправдивість, наприклад, виникає тоді, коли в малюка ще не сформовано потребу в правдивому ставленні до інших, коли чесність не стала якістю, що вивищує дитину в очах значущих для неї рідних і близьких людей.