Особливості засвоєння слова у дошкільному віці

Одним із головних завдань мовленнєвого розвитку дитини-до-шкільника є словникова робота. Формування дитячого словника — це тривалий, складний процес кількісного накопичення слів, засвоєння со­ціальне закріплених значень та вміння доречно використовувати їх у конкретних умовах спілкування. Під час роботи над словом діти не тільки засвоюють його лексичне та граматичне значення, а й вчать­ся складати словосполучення, речення, а потім і зв’язний текст. Вод­ночас у дітей має вироблятися вміння свідомо обирати зі словнико­вого запасу ті мовні засоби, які найточніше відображатимуть задум мовця і робитимуть висловлювання не лише граматично правильним, а й виразним. Слово забезпечує зміст спілкування. Усне чи писем­не мовлення можливе лише за наявності достатнього словникового за­пасу.

Щоб розкрити сутність та значення лексичної роботи з дошкільника­ми, її місце в загальній системі мовленнєвої роботи, визначимо основні характеристики слова як одиниці мови.

Слово як одна з основних одиниць мови відіграє важливу роль у різних видах людської діяльності — за допомогою слів відбувається формування понять, слово певним чином відображає дійсність.

Лінгвісти розрізняють такі обов’язкові, невід’ємні одна від одної властивості слова, як фонетична оболонка, граматична форма, семантична валентність, тобто смислове значення та здатність слова сполучатися з іншими словами. Саме тому науковці наполягають на необхідності опа­нування словом в єдності його лексичного та граматичного значень і звукової будови.

Як слушно зауважують лінгвісти, мовне, лексичне значення є абст­ракцією, так би мовити ярликом, що «приклеюється» до слова, і має значення лише для лінгвістичних досліджень. Сутність значення слово здобуває в мовленнєвій діяльності, поза якою воно не має сенсу. Значення слона визначається за допомогою контексту. Отже, значення — це не річ, а динамічний процес, зумовлений багатьма чинниками. За слова­ми Л. Виготського, значення — це єдність узагальнення та спілкування, комунікації та мислення. Він зазначав, що оскільки думка не вислов­люється у слові, а відбувається в ньому, значення виступає найменшою смисловою одиницею мовленнєвого мислення. Воно знаходиться між думкою та словом, ось чому в слові переплітаються комунікація і мис­лення. Слово як «феномен мислення» визначає своєрідність і важ­ливість словникової роботи з дітьми, яка тісно пов’язана з розвитком пізнавальної діяльності, формуванням уявлень, накопиченням знань про навколишній світ, засвоєнням елементів понятійного мислення.

У слові треба розрізняти значення і смисл, що виявляють і уточнюють його у певному мовленнєвому контексті.

Слова у мові існують не ізольовано одне від одного, а утворюють єдину лексичну систему, кожна одиниця якої пов’язана з іншими одини­цями різними відношеннями як за значенням, так і за формою (полі-семічні, синонімічні, антонімічні зв’язки; тематичні та лексичні групи). При засвоєнні й застосуванні лексики ці зв’язки починають взаємодія­ти: навколо кожного слова формуються змістові (семантичні) поля, або так звані вербальні мережі. Процес якісного, свідомого засвоєння лексики відбувається шляхом «обростання» його лексичними зв’язками з іншими словами. Саме тому в організації лексичної роботи потрібно орієнтуватися не на ізольоване презентування значення слова, а на вклю­чення його у словосполучення, речення, зв’язне висловлювання. У ре­зультаті такої роботи діти засвоюватимуть і самі слова, і системні зв’яз­ки між ними.

Аналіз природи слова та його особливостей, засвоєння дітьми лекси­ки дає можливість виокремити в лексичній роботі з дошкільниками два важливих аспекти. Перший — пов’язаний із засвоєнням дитиною предмет­ної співвіднесеності зі словом, що відбувається в процесі пізнавальної діяльності та реалізується у логіці предметних зв’язків і відношень. Пояснюючи це через номінативну функцію слова, психологи наголошу­ють, що співвіднесеність слова як мовного знака з конкретним предме­том, з будь-яким явищем дійсності викликає в уяві певний образ. Отже, людина, оперуючи образами предметів, може мати з ними справу за їх відсутності. Ця функція, затвердженням психологів, «подвоює світ». У дошкільній лінгводидактиці цей аспект висвітлюється насамперед у роботах Т. Бавикіної, А. Богуш, В. Гербової, А. Іваненко, Н. Луцан, Ю. Ляховської, В. Яшиної.

Другий аспект виявляється у засвоєнні слова як одиниці лексичної системи, його зв’язків з іншими лексичними одиницями. Особливе зна­чення тут має ознайомлення дітей з багатозначними словами, образни­ми словами й виразами, розкриттям їх семантики, тобто розвитком смис­лової сторони слова. Слово не тільки позначає окремі аспекти дійсності, за його допомогою людина має можливість аналізувати, виокремлювати в предметах найістотніші ознаки, відносити їх до певної категорії. Отже, слово може бути засобом абстрагування й узагальнення, відобра­жувати зв’язки, що стоять за предметами. Цей напрям розкривається в дослідженнях російських учених наукової школи Ф. Сохіна; О. Уша-кової, Є. Струніної, Л. Колунової, Г. Смаги. У вітчизняній науці зазна­чений науковий напрям представлено в роботах Н. Гавриш, А. Ількової, Н. Кирсти, Ю. Руденко, О. Монке. Виокремлюючи зазначені вище аспек­ти, ми усвідомлюємо їх взаємозалежність, невідривність один від одно­го, адже на етапі дошкільного дитинства робота над смислом слова стає можливою лише за умов засвоєння дітьми предметного, понятійного змісту слова. Засвоєння дитиною словника вирішує завдання накопи­чення, уточнення уявлень, формування понять, розвитку мислення. Бідність лексичного багажу гальмує й ускладнює процес повноцінного спілкування, духовного й розумового, емоційно-чуттєвого розвитку ди­тини. Навпаки, багатство словника є ознакою добре розвиненого мов­лення і показником високого рівня інтелектуального розвитку. Засвоєння слів на позначення емоцій і почуттів позитивно впливає на розвиток дошкільника, розуміння дитиною емоційного стану іншої людини. Ро­бота над словом уточнює уявлення дитини, поглиблює її почуття, орга­нізує соціальний досвід. Усе це має велике значення особливо в до­шкільному віці, оскільки в цей період закладаються основи мислення й мовлення, відбувається становлення соціальних контактів, формується особистість.

У динаміці лексичного розвитку дітей дошкільного віку виокремлю­ють два аспекти: перший — кількісна зміна лексичного запасу дітей на основних етапах дошкільного дитинства і другий — оволодіння значен­ням слова, тобто якісний розвиток словника.

Кількісно словник дошкільника змінюється швидкими темпами. Дошкільне дитинство — єдиний період у житті людини, що характери­зується такими змінами щодо лексичного складу. Водночас розвиток словника залежить від багатьох зовнішніх і внутрішніх чинників. Отже, інформація щодо кількісного складу словника дітей на різних вікових етапах у літературних джерелах не завжди збігається. Крім того, інди­відуальні розбіжності в цьому віці дуже істотні. За словами Д. Елько-ніна, відмінності у словниковому складі окремих дітей більші, ніж у будь-якій іншій сфері психічного розвитку.

Перші свідомі слова у дитини з’являються наприкінці першого року життя. Згідно із сучасною вітчизняною методикою, у віці до року нор­мою є 10-12 слів. У цей період розвиток розуміння мови випереджає активне мовлення. Проте вже до кінця другого року життя збагачення активного словника відбувається швидкими темпами і становить 300-400 слів. Кількісний склад словника за третій рік зростає у чотири-п’ять разів і може досягати 1500 слів. Розвиток словника передусім відбувається за рахунок слів, що позначають предмети найближчого оточення, їх ознаки та дії з ними. Третій рік життя — найбурхливіший у кількісному накопиченні лексичного багажу. Далі темпи дещо уповіль­нюються, хоча кількість вживаних слів зростає. У віці до чотирьох років кількість слів досягає 1900, у п’ять — 2000-2500, шість — сім років — 3500-4000 слів. Індивідуальні розбіжності у кількісному складі словника зберігаються і в цей віковий період.

У фундаментальній праці відомого російського вченого О. Гвоздє-ва1 представлено широкий спектр категорій слів, що вживаються в ак­тивному мовленні у дошкільному віці. Пізніше ці дані були доповнені багатьма науковцями (С. Карповою, В. Гербовою, С. Цейтлін, В. Хар­ченко). Дослідники підкреслюють, що залежно від віку та умов вихо­вання й розвитку співвідношення різних частин мови в активному вжи­ванні дітей виявляється по-різному. Так, якщо на початку становлення словника дитини переважають слова, що позначають дії, то в мовленні трирічної дитини дієслова становлять тільки третину, а перше місце посідають іменники. У мовленні старших дошкільників з’являється значно більше прикметників та прислівників, що пояснюється подаль­шим розвитком пізнавальної сфери, засвоєнням різноманітних харак­теристик предметів і об’єктів.

Однак важливим є не кількісне накопичення словника, а його якіс­ний розвиток, адже усвідомлення дитиною значення слів позначається на загальному рівні її психічного розвитку, зокрема на інтелектуально­му. Значення слова змінюється впродовж перших років життя дитини: від попередньої реакції лише на звуковий бік слова, інтонацію, з якою воно вимовляється, а не на його зміст, дитина проходить шлях елемен­тарного узагальнення слова-образу конкретного предмета, узагальнен­ня низки однорідних предметів однією назвою до усвідомлення слів, що позначають загальні ознаки певного групування (М. Кольцова, Ф. Фрадкіна). Засвоєння слів різного ступеня узагальнень потре­бує існування певних умов. Так, засвоюючи слова, почуті від дорослих, дитина не завжди чітко усвідомлює їх зміст. Вона може засвоювати предметну віднесеність слова, а систему абстракцій і узагальнень, що стоїть за ним, — ні. Основою засвоєння значення слів є функціональ­на ознака предмета. Так, якщо потрібного слова немає в активному словнику дитини, вона користується вказівкою щодо призначення пред­метів: парасолька — «щоб дощ не капав», водій — «рулюльник», гама­нець — «грошник». Саме тому діти легко засвоюють узагальнювальні слова, у звуковому образі яких відображена функціональна ознака пред­метів.

Значення слів у мовленні дитини динамічні. За визначенням Л. Ви-готського, поняття, позначене словом, — узагальнений образ дійсності, який поступово змінюється, поширюється, поглиблюється у міру того, як розширюється та урізноманітнюється сфера дитячої діяльності, ?ро-стає предметне й соціальне оточення дошкільника.

Якщо в кількісному плані у дошкільному дитинстві відбувається формування «словникового ядра», то семантичний і граматичний роз­виток до Інести-семи років лише проходить стадію становлення, уточ­нення значення слів, тобто набирає силу. Це пов’язано із засвоєнням не лише понять, а й закономірних зв’язків між словами і словосполучен­нями, з появою розуміння естетичної функції слова.

У старшому дошкільному віці відбувається активне формування орієнтацій щодо смислу слова, що є необхідною умовою повноцінного мовленнєвого розвитку та засвоєння дитиною значення багатозначних слів. Складність у розумінні дошкільниками багатозначного слова пов’я­зана з відсутністю єдиного усталеного значення, необхідністю контек­сту, залежно від якого значення слова може змінюватися. На перших етапах навчання дитині важко усвідомити цю особливість полісемії, вона прагне упорядкованості — одне слово — одне значення: наприклад, кличуть Олексійка: «Іди зиму проводжати». Відповідь: «Що вона сама дороги не знає?»; «У Галі матуся стара, а в мене — нова». Ізольоване слово сприймається дитиною в його прямому значенні, інші значення (переносні) вона здобуває у сполученні з іншими словами. Саме тому науковці рекомендують збагачувати словник дітей застосуванням семан­тичних рядів слів: антонімами (високо — низько), синонімами (діти -малюки — дітлахи — хлоп’ята), багатозначними словами (час іде, хлоп­чик іде, дощ іде), омонімами (коса, ключ).

Семантичний розвиток старших дошкільників пов’язується також із засвоєнням смислових відтінків слів. Цікаві дані щодо усвідомлення дітьми смислових відтінків слів отримала у своєму дослідженні Л. Ко-лунова. Так, дітям пропонували пояснити різницю у значеннях імен­ників «дерево — деревце — деревище»; «заєць — зайчик — зайченятко» та ін. Відповіді дітей показали здатність тонко відчувати відтінки зна­чень слів-іменників. Розуміння значення смислових відтінків дієслів перевіряли за допомогою префіксів: пере-, під-, за-, ви~, від-, а при­кметників — за допомогою суфіксів. Відповіді дітей переконливо дове­ли, що найдоступнішими для усвідомлення виявилися дієслова на по­значення руху: «підбіг — вибіг — перебіг; грати — програти — виграти -переграти», що можна пояснити досвідом дитини, яка багато рухається. Не викликали труднощів значення прикметників, утворених суфіксаль­ним способом: «розумний — розумненький — розумнющий; собака злий, а вовк — злющий». А найскладнішими для дошкільнят виявилися сло­ва з емоційно-оцінними відтінками. Аналогічні результати отримали вітчизняні науковці А. Богуш, О. Монке, Ю. Руденко.

У старшому дошкільному віці у дітей формується свідоме ставлен­ня до слів з переносними значеннями — метафор, фразеологізмів, інших образних слів і словосполучень.

Словник дошкільників збагачується також за рахунок придуманих ними слів: потилиця — п’яти, на нозі — нігті, на руці — рукті, плавни­ки (у значенні плавки), покахкував (наївся), пластилін — це ліпин.

Однак цими словами дитина послуговується недовго. Цілеспрямована робота з розвитку мовлення дітей здебільшого зумовлює поступову заміну «дитячих» слів на соціально прийняті. Водночас учені одно­стайні щодо провідної ролі таких слів у мовленнєвому розвитку дити­ни. Активний процес словотворення є необхідною школою, «учнівством» в опануванні рідної мови, адже він сприяє розвитку мовної здібності, яку визначають як відчуття мови (Л. Айдарова, Д. Ельконін, Г. Люб­лінська, Ф. Сохін).