Особливості засвоєння граматичної будови мови дітьми дошкільного віку

У дошкільному віці триває формування граматичної будови рідної мови. На думку О. Гвоздєва, на дошкільний вік (від трьох до семи років) припадає третій період засвоєння граматичної будови мови.

К. Чуковський зазначає, що в період від 2 до 5 років дитина має надзвичайне чуття і що саме воно і підсилена на цьому ґрунті розумова робота над мовою закладають підвалини для інтенсивного засвоєння граматичних форм. Водночас він цілком справедливо відзначає актив­ний характер процесу засвоєння, виступаючи проти теорії механічного і пасивного засвоєння рідної мови. Один лише наслідувальний інстинкт дитини без підвищеного чуття фонетики й морфології слова був би зовсім безсилий і не зміг би підвести безсловесних немовлят до довно-го оволодіння рідною мовою.

О. Гвоздєв описує засвоєння дітьми частин мови за такими вікови­ми періодами:

від 3 років до 3 років 3 місяців. Розширюються смислові функції відмінків: стає дедалі докладнішим позначення поширених дій у про­сторі (конструкції з прийменниками до, під, по, які щойно з’явилися).

Засвоюються своєрідні випадки керування: 1) знахідний відмінок подібний до родового в іменників на позначення живих істот; 2) родо­вий відмінок однини й множини, який залежить від числівників.

Прикметник завжди правильно узгоджується у роді (засвоєння узго­дження завершилося ще в попередній період). Спостерігається також правильне узгодження у роді дієслова минулого часу; зникло змішуван­ня родів при займеннику я, яке спостерігалося раніше. У мовленні спостерігається умовний спосіб, який з’явився у попередній період. Як і раніше, широко використовуються самостійні утворення за анало­гією;

від 3 років 3 місяців до 3 років 6 місяців. Продовжують розвива­тися смислові функції відмінків іменників і конструкцій речень (відмінки з новими прийменниками про (об), замість, після: орудний преди­кативний і його заміна називним). Розширюється вживання прикмет­ників замість керованих іменників, що означають інший іменник. Спо­стерігається тенденція до заміни присвійних прикметників з нульовим закінченням прикметниками з повними закінченнями. Стає звичним вживання у дієсловах умовного способу. Широко використовується утворення нових дієслів від інших частин мови, а також для вираження видових відтінків. Як і раніше, зустрічаються утворення за аналогією;

від 3 років 6 місяців до 3 років 9 місяців. Змін у вживанні частин мови майже немає. В іменниках, які означають живі істоти, у знахідно­му відмінку трапляються форми, подібні до називного відмінка. Вжи­ваються прикметники власного утворення. Досить поширеними є утво­рення за аналогією до різних частин мови, але найпоширенішим є утво­рення власних дієслів у різних формах;

від 3 років 9 місяців до 4 років. Зміни в мові — незначні. В імен­никах ще трапляється знахідний відмінок, подібні до називного на по­значення живих істот. Вживається родовий відмінок множини при чис­лівниках три, чотири, які щойно з’явилися. У наказовому способі спостерігається характерна для книжкового мовлення форма з часткою нехай. Широко використовуються власні словоутворення серед імен­ників, прикметників, дієслів; в іменниках спостерігаються випадки без-суфіксального утворення;

від 4 років до 4 років 4 місяців діти вже зробили значні успіхи у засвоєнні граматичної будови — граматичні категорії переважно вже сформувалися. Залишаються незасвоєними лише деякі деталі морфо­логічного вираження граматичних категорій.

На підставі докладного вивчення формування граматичної будови російської мови О. Гвоздєв називає дошкільний період (від 3 до 7 ро­ків) періодом засвоєння морфологічної системи мови, для якого харак­терне засвоєння відмін і дієвідмін. Упродовж цього періоду відбувається розмежування морфологічних елементів, які раніше змішувалися, за окремими типами відмін і дієвідмін. Саме у цей період переважно засвою­ються усі одиничні форми.

А. Захарова досліджувала засвоєння дошкільниками категорії відмін­ка іменників. Автор відзначає, що засвоєння форм відмінювання відбу­вається за рахунок орієнтації дитини на форму слова (флексії) в на­зивному відмінку. Якщо діти молодшого дошкільного віку часові відно­шення виражають формами знахідного й орудного відмінків, то старші дошкільники — родовим і давальним. Передусім діти засвоюють імен­ники жіночого роду на та чоловічого на твердий приголосний, потім -відмінювання іменників чоловічого і жіночого роду на м’яку основу. Засвоєння відмінювання іменників середнього роду відбувається знач­но пізніше і з великими труднощами, при цьому діти легше засвоюють відмінювання іменників середнього роду з наголошеними закінчення­ми, ніж з ненаголошеними.

Після трьох років продовжується засвоєння суфіксів на позначення жіночої статі, діючої особи, дитинчат тварин, збірності тощо. О. Гвоздев підкреслює, що діти засвоюють суфікси упродовж усього дошкільного періоду. Наприклад, суфікси шик, -ник з’являються в мовленні в З роки З місяці — 3 роки 6 місяців; -єць — у 3 роки 6 місяців — 3 роки 9 місяців; -тель — у 3 роки 9 місяців — 5 років; -ар, -ун — у 5 років -5 років 6 місяців; ух, -х, -к, ач — у 6 років- б років 6 місяців. Суфікси на позначення дитинчат тварин з’являються у 3 роки 9 міся­ців — 4 роки, процес їх засвоєння триває до семи років.

Для дошкільнят характерним е занадто легке засвоєння суфіксів, що виявляється в різноманітному словотворенні. У монографії О. Гвоз-дева наводиться опис гри із сином Євгеном у віці 3 роки 5 місяців, яка є прикладом такого словотворення. Гра мала характер запитань і відпо­відей: «Якщо я лев, то ти хто? — Я — левунчик» («крокодил — кроко-дильчик», «корова» — «я був би маленькою корівкою» та ін.).

Д. Богоявленський експериментальним шляхом досліджував розумін­ня дошкільниками (5-6 років) значення деяких суфіксів (-опок, -ище-, -щік-, -ніц-) у словотворенні. У першій серії дітям пропонува­ли гру з новими словами лар (звір), лафіт (солодкий квас), кашемір (матерія). Після попереднього ознайомлення зі значенням цих слів їм розповідали казку, до тексту якої входили слова, змінені за допомогою суфіксів. Виявилося, що слова із суфіксами -ьонок-, -ище- діти добре розуміють, хоча вони й нові. Це пояснюється тим, що ці суфікси не змінюють лексичного значення слова. Суфікси -ник і -щик~, що зміню­вали лексичне значення слова, давалися значно важче. У другій серії автор пропонував дітям самостійно утворити зменшувальні слова від слів: жираф, овес, жолудь, дуб, лев, страус, ніс, вовк, цвях, пляшка, Більшість дітей виконали завдання правильно.

Особливості засвоєння дітьми іменників, утворених за допомогою суфіксів зі зменшено-пестливим значенням, досліджувала Н. Мако-вецька1.

Метою першої серії експерименту було з’ясування причин вживання дітьми старшого дошкільного віку іменників із такими суфіксами змен­шено-пестливого значення: ик-, -к-, еньк , -ен(я}-, -енятк(о) , -це , -ець , -очк-, ечк-, -чик-, -оньк-, -ок-, атк-, ятк , очок .

Для цього був розроблений сценарій ігрової ситуації «Пригоди хлоп­чика Максимка й дівчинки Даринки». Сценарій об’єднував різні види завдань. Розглянемо на прикладах.

Заняття:   Гра «Назви маленькі іграшки».

Мета: з’ясувати вживання та розуміння дітьми іменників із суфік­сами зменшено-пестливого значення -ик-, -чик- і здатність до рефлек­сії під час утворення іменників за допомогою цих суфіксів.

Матеріал: перша серія малюнків: човен великий і маленький; друга серія малюнків: м’яч великий і маленький; третя серія малюнків: вагон, пароплав, телефон, диван.

Хід заняття: перша серія. Вихователь: «Послухайте, будь ласка, що трапилося колись із Максимком і Даринкою. Одного дня братик і сестричка повернулися з дитячого садка і гралися іграшками. Діти так захопилися грою, що не помітили, як минув час. До кімнати зайшла матуся і сказала, що час збирати іграшки та лягати спати. Да-ринці і Максимкові не хотілося збирати іграшки, і малята лягли спати, а іграшки так і залишилися на килимі.

І ось Даринці наснився сон: начебто іграшки образилися на малят і пішли від них до іграшкової крамниці. Максимко і Даринка довго міркували, куди поділися їхні іграшки, й пішли їх шукати. Нарешті вони потрапили до іграшкової крамниці. Як там було гарно! Крамниця вся прикрашена квітами, а на полицях було дуже багато іграшок -великих і маленьких: ось ведмідь, а поруч — … (прогнозована відповідь: ведмедик), ось — пухнастий заєць, смугастий кіт, вухастий слон». (Прогно­зовані відповіді: зайчик, котик, слоник.)

Заняття:   Гра «Назви дитинчат тварин».

Мета:  з’ясувати розуміння та вживання дітьми іменників, утворе­них за допомогою зменшено-пестливого суфікса енятк(о) , здатність до рефлексії під час утворення іменників за допомогою цього суфікса. Матеріал: дві серії малюнків — собака, цуценя, цуценятко; білка, білченя, білченятко; малюнки тварин — мавпа, лев, тигр, кенгуру, верблюд. Хід    заняття: перша серія. Вихователь: «Одного разу Мак­симко і Даринка завітали на гостини до бабусі в село. Як там було цікаво! Та найбільше дітям сподобалися свійські тварини. Як ти га­даєш, кого побачили діти на бабусиному подвір’ї?  (Прогнозована відповідь: кішку, свиню, кроля, козу. Онуки довго розглядали тварин, милувалися ними, а потім Даринка запропонувала Максимкові гру. Дівчинка називала тварин, а хлопчик повинен був утворити назви ди­тинчат цих тварин. Коли Даринка назвала кішку (козу, свиню, кроля), як ти гадаєш, що відповів їй Максимко?» (Прогнозована відповідь: кошенятко, козенятко, поросятко, кроленятко.) Заняття:   Гра «Подорож країною Мов». Мета:  навчити дітей утворювати нові слова із суфіксами -ок ,

-очок-.

Матеріал: м’яка іграшка — Сонячний зайчик, схеми — моделі слів.

Хід заняття; діти, подивіться, у мене на карточках різні буди­ночки, в яких знаходяться різні предмети.

Даринка помітила, що будиночки різняться між собою не тільки тим, Що на них різна кількість рисочок, а ще й тим, що дахи у них різні.

Є такі — /^ , є й такі — /~\Л та багато інших.

— Сонячний зайчику, поясни, будь ласка, чому в будинків дахи різної форми, — звернулася до нього Даринка.

—  Ой, які ви уважні! Все помічаєте, — похвалив малят Сонячний зайчик. — Справа в тому, шо в будинках ось із таким дахом  /»^   зна­ходяться звичайні предмети. Ви бачите, що в багатьох будинках саме такі дахи. Проте є будинки й з іншими дахами.

—  Що ж позначають такі дахи? — запитали малята.

—  Зараз я все вам розповім, — пообіцяв Сонячний зайчик. — Слухай­те уважно. У деяких словах є такі загадкові частинки-помічниці, які роблять предмети, що означають ці слова, або маленькими, або дуже великими. Іноді вони дзеленчать, як дзвіночки, іноді стукотять, як моло­точки, іноді вони дуже ласкаві, а іноді — не дуже.

Саме такий дах /~-\Л і позначає, що в словах є частинка-помічниця. Наприклад, слово ліс позначає звичайнісінький ліс. Отже, в якому бу­динку живе це слово?

—  Ось у такому І   І   І — здогадалися діти.

—  А якщо ліс маленький, як ми його назвемо? — хитро посміхнувся Сонячний зайчик.

— Лісок або лісочок, — відповіли Максимко й Даринка.

—  Які частинки-помічниці з’явились у слові ліс? — знову запитав малят Сонячний зайчик.

—  Частинка -ок-, — здогадалася Даринка.

— Частинка -очок-, — додав Максимко.

Результати досліджень Н. Маковецької показали низький рівень уживання суфіксів згрубілості -нщ- та суфіксів -нськ-. Щодо утворен­ня іменників із суфіксами зменшено-пестливого значення, діти відчува­ли труднощі із суфіксами -енятко-, -уць~.

У формувальному експерименті дітей знайомили з будовою слова, з наявністю у його складі таких частин, як корінь і суфікс. Розглянемо таке заняття.

Заняття:   «Хто в якому будинку живе?»

Мета: познайомити дітей із елементарною будовою слова, а саме, наявністю у складі слова таких частин, як корінь і суфікс. Сформувати в дошкільників уявлення про можливості відображення в моделі будо­ви слова.

Матеріал: ляльки — хлопчик і дівчинка, м’яка іграшка — Соняч­ний зайчик, малюнок дерева з корінням, моделі слів-предметів, що мають у своєму складі лише корінь, а також корінь і суфікс; папір, олівець.

Хід заняття: вихователь продовжує розповідати казку «По­дорож країною Мови».

—  Ну що, підемо далі? — запитав Сонячний зайчик і продовжив по­дорож країною Мови.

—  Саме біля слова ліс і живуть у будинках ось із такими дахами

І_ І —\ слова лісок і лісочок — радісно заплескали в долоні діти.

Будинки таких слів обов’язково стоять поруч, адже вони — родичі. А родичам завжди краще жити недалеко один від одного.

Наші малята були дуже допитливими й уважними, тому вони по­мітили, що у будинків із подвійним дахом форма тільки така /~\Л.

—  А чи може дах бути ось таким Л^~\? — запитали діти. І тоді Сонячний зайчик розповів їм ще одну історію.

—  Колись у нашій країні був страшенний буревій. Він поламав дере­ва, позривав дахи з будинків. Коли ж робітники ремонтували будинки, то поставили дахи не так /~~\/\, а ось так Л/^.

У країні почався переполох, адже слова, які жили в цих будинках, стали зовсім незрозумілими. Слово лісок відтепер е словом окліс, а лісочок ~ очокліс. Довго думали, як це виправити, й нарешті придума­ли: потрібно попросити робітників перенести на будинках дахи. Коли роботу було завершено, слова знову стали позначати те, що й раніше, ї тоді всі зрозуміли, що дахи мають бути розміщені лише так: /~\Л, а частинки-помічниці можуть стояти тільки після слів, яким вони допо­магають.

Малята разом із Сонячним зайчиком пішли далі й знову побачили будинки з такими самими дахами.

—  А які слова живуть у цих будиночках? — знову запитали Даринка і Максимко.

—  Спробуйте відгадати самі, — запропонував Сонячний зайчик. Я вам назву лише слово, яке живе в цьому будиночку г~г~І.

Це слово — дуб. Якщо дуб низький, як можна його назвати?

—  Дубок, — відповіла Даринка.

— Дубочок, додав Максимко.

—  Які ж ви молодці! А тепер подумайте, в яких будинках живуть слова дубок і дубочок — запропонував Сонячний зайчик.

Діти показали на такі будинки г~/   І

Вихователь: Як ви гадаєте, чи правильно Максимко й Даринка ви­значили будинки, в яких живуть слова дубок, дубочок! Яка частинка-помічниця у слові дубок! (Прогнозована відповідь -ок-.) А в слові дубочок! (Прогнозована відповідь очок ) Намалюйте будинок, в якому живуть слова дуб, дубок, дубочок. Чи схожі ці будинки на будинки слів ліс, лісок, лісочок! (Прогнозована відповідь: вони такі самі.)

Ми можемо сказати, що всі слова-предмети, що не мають загадкових частинок-помічниць, живуть у таких будинках І і І, а ті, що мають, — в таких і_»/ І-

А тепер, будь ласка, назвіть одним словом:

—  маленький гриб (прогнозована відповідь: грибок, грибочок);

—  маленький лист (прогнозована відповідь: листок, листочок);

—  маленький міст (прогнозована відповідь: місток, місточок). Спробуємо поселити слова в будинки.

Які слова житимуть у такому будинку І—/   І? (Прогнозована відповідь: гриб, лист, міст.)

А в таких І   г. І? (Прогнозована відповідь: грибок, грибочок, лис ток, листочок, місток, місточок.)

Отже, під впливом навчання у дітей значно активізувалося вживан­ня суфіксів при творенні іменникових форм.

Н. Лопатинська досліджувала вживання дітьми префіксальних дієслів: уміння утворювати похідні дієслова за допомогою дієслівних префіксів е-, ви-, від-, до-, з-, за-, на-, над-, о-, недо-, пере-, під-, по-, при-, про-, роз-; розуміння семантики префіксальних дієслів; здатність дітей дошкільного віку до рефлексії1.

Автор виявила частотність вживання дітьми старшого дошкільного віку порівняно з дорослими дієслівних префіксів (табл. 32).

 

 

Отже, за показником «висока частота уживання» збігаються префік­си по-, пере-, за-, від-, на-; за показником «низька частота» — недо-;

відмінності спостерігаються у префіксів ви-, про-, над-, під-. Порівняль­ний аналіз даних вказує на збіг окремих позицій щодо частоти вживан­ня дієслівних префіксів дітьми та дорослими. Це, очевидно, пояснюєть­ся тим, що в мовленні вихователів як у повсякденному житті, так і на заняттях переважають префікси про , під-, ви-. Засвоєння дітьми сло­вотвірних моделей відбувалось у процесі поетапного навчання.

Перший етап (ознвйомлювальний} передбачав актуалізацію знань дітей про слова-дії, дієслівну основу, вміння добирати спільнокореневі слова. На цьому етапі проводилася робота, спрямована на ознайомлен­ня дітей старшого дошкільного віку із семантикою дієслів руху, дії, стану, їх основою, семантикою дієслівних префіксів, їх словотвірною роллю; формування вміння свідомого творення префіксальних дієслів. Дієслова були згруповані в лексико-семантичні групи: рух, дія, стан. Ознайомлення дітей з моделями словотворення розпочиналося з пар часто вживаних префіксів. Особлива увага приділялася семантичному узгодженню дієслівного префікса з різними прийменниками. Матеріал було згруповано таким чином, щоб допомогти дошкільникам розмежу­вати значення дієслівних префіксів у межах однієї семантичної групи й водночас долати труднощі під час утворення префіксальних дієслів і свідомого їх вживання в мовленні.

Другий етап навчання (комунікативно-діяльнісний) передбачав формування у дітей вміння виділяти префіксальні дієслова, розуміти їх значення, виконувати практичні дії, а також формування навичок утво­рення префіксальних дієслів руху, дії, стану. Завданням другого етапу було практичне засвоєння словотвірних моделей та закріплення семан­тичної узгодженості дієслівних префіксів і прийменників.

Третій етап (моделювальний) спрямований на створення умов щодо свідомого засвоєння схем-моделсй префіксальних дієслів, усвідомлен­ня дітьми старшого дошкільного віку словотвірної семантики дієслівних префіксів. На цьому етапі дітей учили утворювати похідне дієслово, орієнтуючись на запропоновану схему-модель, і самостійно виконувати вправи на кодування та декодування префіксальних дієслів у контексті висловлювання.

Н. Лопатинська розробила серію експериментальних завдань з по­стійно діючими героями Доведунчиком і Пояснюлею. Розгляньмо при­клади конспектів.

 

Заняття з розвитку мовлення

Тема: Пояснюля й Доведунчик дізнаються про слова, що означа­ють дії, рух.

Мета: ознайомити дітей із семантикою дієслів дії, руху, закріпити знання дошкільників.

Матеріал:   макет королівства, Пояснюля і Доведунчик,

Словник: бігти, повзти, стрибати, плавати, літати.

Хід   заняття:   вихователь розповідає казку.

«У таємничій країні королеви Думки жили принцеса Пояснюля і принц Доведунчик. Вони були першими помічниками королеви: допо­магали їй вирішувати різні завдання, добирали потрібні факти й по­рівнювали їх, відкидали неправильне, узагальнювали і давали правиль­ну відповідь. Пояєнюля — пояснювала, а Доведунчик — доводив.

Одного разу зла чаклунка зруйнувала кімнати східної частини па­лацу Мови, де жили слова-дІЇ. Зазирнувши у кімнати, Пояснюля й До­ведунчик побачили, що слів там немає, залишилися тільки цеглинки -частини слів.

г Пояснюля, ~ звернувся до сестри Доведунчик, — як ти гадаєш, які слова-дії жили в цій кімнаті?

Пояснюля уважно оглянула кімнату й побачила на дверях дивний знак -».

— Щось він мені нагадує! — сказала вона. Потім підвела оченя­та, потерла вказівним пальцем лобика. — Ось ці короткі лінії літери П вказують на спосіб руху з одного місця на інше, а стрілочка — на напрям руху.

— Так, так, — підхопив Доведунчик, — ти правильно пояснюєш. Але як можна рухатися?

— Швидко, повільно, — сказала Пояснюля.

—  Де можна рухатися, Пояснюлю? — запитав хлопчик. — На землі, в повітрі, у воді, — відповіла вона.

—  Мабуть, у цьому місці знаходилися слова, що означають спосіб і напрям руху. Наприклад, ходити по землі — це повільно рухатися, а швидко ходити — це як? — запитав хлопчик.

—  Бігти! — підхопила Пояснюля.

—  А дуже повільно? — запитав Доведунчик.

— Повзти, — підказала дівчинка.

— То це ж цікава гра, — сказав Доведунчик. — Давай запросимо наших друзів до гри. Ми будемо говорити, як і де рухатись, а вони називатимуть слово, що означає цей спосіб і напрям руху. Наприклад, швидко відштовхуючись від землі, здійматися вгору й швидко поверта­тися на землю. Виконувати рухи у воді. Виконувати рухи в повітрі. (Разом із дітьми вихователь називає способи руху: стрибати, плавати, літати, повзати.)

—  Ось ми й дізналися, що в цій кімнаті жили слова, які означали спосіб і напрям руху».

Дидактична гра «Злови слово».

Мета: навчити дітей виділяти дієслова руху з префіксами по (пі-) і при-.

Хід гри: вихователь пропонує уважно слухати коротенькі вірші. Якщо діти почують дієслово на позначення руху, що починається на по, вони мають руками виконати рухи від себе, ніби відштовхуючи м’яч чи якийсь інший предмет, а якщо на при, то, навпаки, — робити рухи набли­ження до себе.

Дидактична гра «Злови слово — покажи знак».

Мета: навчити дітей вибирати з тексту дієслова на позначення руху з префіксами під-, до- з прийменником до, від- з прийменником від, формувати наочні уявлення схематичного зображення дії руху, вміння співвідносити слово і знак.

Матеріал:  картка-схема, вірші.

Хід гри: вихователь пропонує послухати коротенькі вірші, ви­брати з тексту слово, що означає дію руху і починається на під- і до- зі словом-помічником до, та зі словом-помічником від. Той, хто першим знайде таке слово, має підняти картку-схему.

У процесі навчання словниковий запас дітей значно збагатився лек­сичними одиницями з похідною основою, префіксальними дієсловами. За О. Гвоздєвим, у 4 роки 5 місяців у мовленні дітей з’являються складні слова зі з’єднувальною голосною.

Особливості засвоєння дошкільниками синтаксису досліджували О Гвоздєв, К. Крутій, Т. Сорочан, М. Феофанов, В. Ядешко.

О. Гвоздєв описує вікові періоди дошкільного дитинства, впродовж яких дитина оволодіває синтаксисом:

від 3 років до 3 років 3 місяців. Збільшується кількість речень зі сполучниками. З’являються нові сполучники й сполучні слова (що, коли, куди, скільки). Відчуваються труднощі у вживанні речень зі сполучним словом котрий, особливо щодо порядку слів;

від 3 років 3 місяців до 3 років 6 місяців. У цей період з’являються нові питальні слова (скільки, від чого, чий) і непрямі відмінки за­йменників (хто, що, в кого, з чого, чим, у чому), а також розділо­вий сполучник або. Закріплюються засвоєні раніше типи речень зі сполучниками й сполучними словами. Триває засвоєння слів хто і який:

від 3 років 6 місяців до 3 років 9 місяців. У цей період дещо розширюється вживання складного речення (сполучник все ж таки). Трапляються поодинокі випадки відокремлення, у тому числі й діє­прислівників. Залишається незасвоєним орудний предикативний від­мінок;

від 3 років 9 місяців до 4 років. У формуванні речень нічого ново­го не з’являється.

За даними вченого, впродовж дошкільного віку діти засвоюють спо­лучники й сполучні слова, прийменники і частки. Так, розділовий спо­лучник або з’являється у мовленні ще у віці 3 років 5 місяців. Знач­но пізніше (після 3 років 8 місяців) О. Гвоздєв констатує появу сполуч­ника все ж таки. Причинний сполучник тому що з’являється у віці близько 2 років 3 місяців, тобто він належить до найбільш ранніх спо­лучників. Речення з цим сполучником трапляються не дуже часто, це пояснюється тим, що причинні зв’язки, подібні до розмовного мовлення, промовляються з однією інтонацією. Часовим сполучником коли, що займає будь-яку позицію у підрядному реченні, дитина оволодіває у тому самому віці. Ця особливість, наголошує О. Гвоздєв, зберігається впродовж усього дошкільного дитинства. Іноді перед сполучником коли вживається підсилювальна частка ось. Сполучник щоб з’являється в дітей у віці 2 років 9 місяців і вживається у двох випадках: а) на позна­чення мети (запитання щодо мети з’являлися ще у 2 роки 5 місяців); б) з метою розкриття змісту головного речення при дієсловах, що озна­чають бажання.

Умовний сполучник якщо з’являється у віці близько 2 років 9 мі­сяців. Він вживається у таких реченнях: а) з дієсловами дійсного спо­собу, що виражають реальну можливість, яка може реалізуватися; б) з Дієсловами умовного способу, що виражають лише уявні відношення між умовою і наслідком безвідносно до його здійснення, при цьому іноді фігурують не реальні, а лише уявні зображення: «Якби я був Деревом, на мені граки вили б гнізда».

Значно пізніше (у віці близько 3 років 11 місяців) з’являється до­пустовий сполучник хоча. Займенник хто, який слугує для пояснення займенника той у головному реченні, з’являється в мовленні дитини у віці близько 3 років 5 місяців.

М. Феофанов наводить такі дані щодо засвоєння дітьми прийменни­ків: у дворічному віці дитина використовує всього 4 прийменники; від 2 до 3 років — 8; від 3 до 4 років — 12; від 4 до 5 років — 16; від 5 до 6 років — 17 і від 6 до 7 років — 20-22 прийменники. Дитина семи років використовує для вираження просторових відношень 15 прийменників, часових — 4, причинних — 4, цільових відносин — 6 прийменників. Засвоєн­ня дітьми дошкільного віку службових частин мови подано в табл. 33.

М. Феофанов під час спеціальних досліджень вивчав особливос­ті кількісного засвоєння прийменників дітьми дошкільного віку (табл. 34, 35).

 

 

Дані досліджень показують, що діти дошкільного віку засвоюють й активно вживають майже всі прийменники.

Кількісну характеристику вживання прийменників, сполучників і часток наводять й інші вчені. Так, за даними С. Русової, у мовленні дітей дошкільного віку налічується 20 прийменників і 4 сполучники. Ю. Аркін зазначає, що в мовленні дитини чотирирічного віку наявні 1,2 % сполучників, 0,8 % прийменників, 0,9 % часток.

В. Ядешко1 досліджувала особливості формування речень у дітей четвертого та п’ятого років життя. Автор відзначає, що на четвертому році життя найпоширенішою формою висловлювання є просте поширене речення. Типовим для дітей цього віку є вживання сполучників а, і та вказівної частки ось на початку речення. Серед поширених ре­чень значне місце посідають речення з однорідними членами (31 % усіх простих поширених речень, що використовує дитина). Складні речення, за даними В. Ядешко, становлять лише 8 % усіх проаналі­зованих речень. Структура складносурядних речень дуже проста: кіль­ка простих непоширених або поширених речень з невеликою кіль­кістю членів. Формування складносурядних речень відбувається за рахунок сполучникового зв’язку, діти часто об’єднують два речення, що за змістом не пов’язані між собою «У мене вдома є м’ячик, а за стіною живе Сашко». Найчастіше в цьому віці у складносурядних реченнях трапляється сполучник а, значно рідше — і, зовсім рідко —але.

Складнопідрядні речення, що використовують діти на четвертому році життя, також мають свої особливості. Спочатку в них відсутні сполучники — діти виділяють речення інтонаційно. Питальні слова, запро­поновані вихователем, спонукають дітей вставляти сполучні слова в речення, але не в тій послідовності, в якій потрібно; часто речення почи­наються із запитання (Коли ти поїдеш?.. Коли я поїду, буде вже літо). Найпоширенішими підрядними реченнями є підрядні часу, які поєдну­ються сполучником коли.

Як зауважує В. Ядешко, діти п’ятого року життя у мовленні викори­стовують як прості, так і складні речення. Прості речення більшість ді­тей починає словами потім, там, ось ще, як це тощо. Однак порівня­но з попереднім віком діти рідше вживають прості непоширені речення й частіше — прості поширені, особливо з однорідними членами речення. На п’ятому році життя кількість складних речень збільшується до 11 %. У Цьому віці діти вільно користуються складносурядними реченнями, в їх складі вперше з’являються вставні слова.

Значно ускладнюється структура складнопідрядних речень. В. Ядєш-ко наголошує, що в мовленні дітей п’ятого року життя в складнопід­рядному реченні можна нарахувати до 15 слів.

Проте складнопідрядні речення, що використовують діти п’ятого року життя, мають свої специфічні особливості: у них буває пропущена час­тина головного речення або підрядного; трапляються труднощі в утво­ренні простих речень, що входять до складного; замість складнопідряд­ного речення використовують кілька таких самих за формою, але про­стіших за змістом речень та ін.

У цьому віці діти використовують більше складнопідрядних речень із сполучниками, хоч нерідко трапляються і помилки в їх вживанні. Наприкінці п’ятого року життя в мовленні дітей з’являються складні речення ускладненого типу, з двох, трьох і більшої кількості простих речень.

Отже, наприкінці дошкільного віку дитина вже добре володіє рід­ною мовою. Проте В. Ядешко застерігає, що не слід перебільшувати успіхи дітей. Вихователь має систематично проводити з ними роботу Іцодо формування граматичної правильності мовлення дітей цього віку.

Особливості засвоєння дошкільниками службових частин мови (при­йменників, сполучників, часток) досліджувала К. Крутій1. Автор ви­значала групи прийменників і часток, які найчастіше вживаються в активному мовленні у дітей старшого дошкільного віку та наявні в їх пасивному словнику, а також розумінні дітьми відношень, що переда­ються службовими частинами мови. К. Крутій з’ясувала частоту вжи­вання дітьми службових частин мови (табл. 36).

Із даних табл. 36 видно, що діти здебільшого вживають ті самі служ­бові частини мови, що й дорослі (вихователі та батьки). Цс ще раз засвідчує важливість правильного мовлення вихователя.

К. Крутій на основі досліджень доводить, що майже всі діти вжива­ють у мовленні такі службові частини мови, як: прийменник на\ спо­лучники і(#), а, частки так, ні. Близько 50 % дітей використовують прийменники над, під, за, сполучник та.

Водночас спостерігається обмежене вживання прийменників перед, коло, через, повз, скрізь’, сполучників оскільки, ледве, хоч’, часток отож, нехай, лише. Майже зовсім відсутні в мовленні дітей старшого дошкільного віку прийменники протягом, упродовж’, сполучники незважаючи на, як тільки, аж поки, дарма що; частки авжеж, егеж, саме, нехай.

Для збагачення й активізації словника дітей службовими частинами мови К. Крутій були розроблені мовленнєві казкові тексти і ситуації, які допоможуть дітям зрозуміти вживання службових частин мови.

Заняття: «Знайомство дітей з країною чеберяйчиків».

Мета: познайомити дітей з казковою країною чсберяйчиків. Ство­рити емоційне тло і викликати в дітей бажання бути персонажами казкового дійства; допомогти дитині виявити свої почуття, думки, пережи­вання і зрозуміти зміст мовлення, звернутого до неї.

Матеріал: гумові чеберяйчики різних кольорів, розмірів, макет лісової галявини, чеберяйчик Чомусик.

Хід заняття: вихователь пропонує дітям подорож до країни чеберяйчиків: «У великому темному лісі на сонячній галявині живуть малесенькі істоти, їх ніхто ніколи не бачив, хоча відомо, що живуть вони в лісах, серед трав. В Україні звуть їх чеберяйчиками, це уявні, фантастичні, казкові істоти.

Дехто вважає, що чеберяйчики всі однакові. Проте вони відрізня­ються один від одного (вихователь показує): хтось любить одягатися у все строкате, яскраве, інші — у щось темненьке, однотонне. Оцей чебе­ряйчик завжди щось розшукує під столом, під квіткою, під лавою. А цей перестрибує через колоду, калюжу, гриб. Хоча вони й різні, але в них є і спільне: усі чеберяйчики п’ють росу, нюхають квіти. Про це добре

 

 

 

знають бджоли та метелики. Можливо, чеберяйчики мандрують разом із бджолами та метеликами, перелітають з місця на місце, визирають з-під кожного грибочка чи листочка, з-під кожної ягідки, щоб зустріти людей.

— Діти, як ви вважаєте, що вони роблять? (Діти відповідають.) Так, справді, милуються світом, дивуються його багатством і ніколи не відпо­чивають і не втомлюються. Ще вони розносять відлуння. Луна — то справа чеберяйчиків. Вони залюбки підхоплюють кожен гарний звук і розносять його повсюди. Коли звук або слово їм не подобається, вони нікуди не хочуть його нести, і цей звук або слово вмирають. Кожен чеберяйчик має свою власну мову. Як вони розуміють один одного? Мабуть, кожен позначає усе, що бачить навколо, певною назвою. Потім вони обмінюються словами-назвами. І хоча все називається по-різному, але є для всіх зрозумілим.

Вихователь пропонує дітям гру «Луна». У кожної дитини в руках чеберяйчик. Потрібно від його імені тихо сказати добре, лагідне, краси­ве слово, а ведучий має голосно повторити його.

—  Діти, бачите, як подобається гра чеберяйчикові. А тепер давайте пригадаємо, що вони хоч і схожі між собою, але водночас різні. Одні весь час очікують на щось страшне, інші — сміються, хтось плаче чи тягне до свого житла всілякий надібок, а інші полюбляють одягатися чи роздягатися. Одні лякаються темряви, інші бояться тиші. Приди­віться уважно до обличчя кожного чеберяйчика. А які вони у вас? (Вихователь пропонує дітям створити свої ігрові ситуації з чеберяйчи-ками, поспілкуватися один з одним, звертається до кожного із запитан­ням щодо життя чеберяйчика.)

Заняття:  «Чеберяйчики Біля, До, Від».

Мета: ознайомити дітей з прийменниками біля, до, від. Формувати уявлення про прийменник як окреме слово Поглибити дитяче сприйман­ня та розуміння казки за допомогою персонажів чеберяйчиків, сюжет­них малюнків.

Матеріал:  сюжетні малюнки, схеми речень.

Хід заняття: вихователь розповідає казку: «Жили-були че­беряйчики. Вони були дуже дружні. Проте часто зустрічатися чеберяй­чики не могли, бо один із них увесь час ховався від дощу, грому, грози, тікав від вітру, тому всі його називали Від. Другий чеберяйчик постій­но кудись поспішав, біг. Він дуже полюбляв ходити на гостини до друзів — чеберяйчиків, бігати за метеликом, що летів до квіточки, пити чай у своїй хатинці. Ви здогадалися, як звати цього чеберяйчика? Зви­чайно, його ім’я До.

А третього чеберяйчика звали Біля. Він ніколи не тікав, а весь час знаходився біля своєї хатинки, біля свого квітника із дзвониками, сидів на стільці біля столу і чекав друзів Від і До.

І ось, нарешті, Від утік від грози, а До прибіг до хатинки. Зібралися друзі разом і почали веселу гру «Відгадай, хто я?» Першим почав гру Від, от і вийшло в нього: «Я прийшов від друга». «Ні, — каже До. — Ти говориш неправильно».

Засміявся чеберяйчик Біля: «Ти так говориш, тому що бажаєш на­звати у грі лише себе. Потрібно казати: «Я прийшов до друга».

Діти, давайте допоможемо чеберяйчикам розібратися, як слід пра­вильно говорити, називаючи їхні імена.

Приїхав … бабусі, дідуся.

Прийшов … друга, товариша, лікаря.

Підійшов … лісу, хати, зупинки.

Під’їхав … ( до чого можна під’їхати?)

Підплив …

Підбіг …

Чеберяйчикам сподобалася гра дітей. Вони запропонували своє зав­дання: відгадати загадку і назвати імена друзів, які звучали в тексті загадки. Вихователь читає загадки:

Від квітки до квітки літає, втомиться — спочиває.

(Метелик)

Заворушилися біля стеблинки червоненькі пелюстинки. Я зірвати їх схотів, хтось узяв і відлетів.

(Метелик)

Після групових занять з дітьми проводились індивідуальні. Розгля­немо індивідуальне заняття «Подорож до країни чеберяйчиків».

Мета: активізувати вживання дитиною сполучників. Навчити бу­дувати речення із сполучниками сурядності та підрядності (І, та, а, але, тому що, через те що).

Матеріал:  макет лісової галявини, чеберяйчик Чомусик.

Хід заняття: вихователь пропонує дитині пригадати, хто живе на цій галявині.

— У великому темному лісі є маленька країна, яка називається краї­на чеберяйчиків. Ти здогадався, чому вона так зветься? (Прогнозовані відповіді: тому що, через те що, оскільки, бо.)

— Авжеж, у ній живуть маленькі чеберяйчики. Найменший серед них Чомусик. Подивись, ось він. (Показує чеберяйчика, дає дитині.) Як ти гадаєш, чому його так звати? (Прогнозовані відповіді: тому що…, через те що…, оскільки…, бо…).

—  Одного разу зібрався Чомусик на прогулянку до лісу. Матуся наказала йому: «Після того, як поллєш город, можеш піти на галявинку погратися». Та Чомусик був трохи ледачий і забудькуватий. Він нічого не зробив, тому що про все забув. Допоможи, будь ласка, Чомусику пригадати,  коли йому потрібно йти на галявинку?  (Прогнозовані відповіді: коли…, як…, ледве…, поки (доки…), перед тим як…, після того як…, перш ніж…).

— Чомусик вдячний тобі за допомогу. Він усе зробив, як наказувала матуся. Будь ласка, попрощайся з Чомусиком. Що можна побажати один одному?

Під впливом навчання у дітей старшого дошкільного віку значно збагатився словник службовими частинами мови. В активному мов­ленні дітей з’явилися майже всі частки, прийменники і сполучники, на­явні в українській мові.

О. Гвоздєв зауважує, що наприкінці дошкільного віку дитина вже добре володіє рідною мовою: «Досягнутий до кінця дошкільного віку рівень оволодіння рідною мовою є дуже високим. У цей час дитина вже настільки оволодіває всією складною системою граматики, що мова, яку вона засвоює, стає для неї справді рідною. І дитина отримує завдяки мові досконале знаряддя спілкування і мислення»1.

Отже, наприкінці дошкільного віку завершується засвоєння дити­ною граматичної будови рідної мови.