Програмне забезпечення навчання дітей рідної мови в дошкільних закладах України

У перші роки незалежності України чимало наукових колективів займалися розробленням національних програм виховання і навчання дітей у дошкільному закладі. З 1990 по 1996 рр. було створено близько ЗО варіантів як загальнодидактичних, так і тематичних програм, які не рецензувалися і не оцінювалися на державному рівні. Першою націо­нальною програмою для дошкільнят стала програма « Малятко »’ (1991), підготовлена науково-творчим колективом під керівництвом 3. Плохій. У ній уперше було змінено структуру викладу матеріалу: не за вікови­ми групами, як це склалося традиційно, а за розділами; передбачалося проведення занять різного типу: фронтальні, групові, індивідуально-групові, індивідуальні.

У програмі виокремлено розділ «Мовленнєве спілкування» дітей другого-сьомого років життя. Змістова лінія кожної вікової групи за­вершується «Показниками засвоєння змісту». Розгляньмо структуру цього розділу на прикладі табл. 15.

 

 

Порівняно з попередніми програмами вперше підрозділ «У світі слів» подано за тематичним принципом, теми розміщено з поступовим ускладненням у кожній віковій групі. У підрозділі «Наші співроз­мовники» виокремлено завдання: а) спілкування з дорослими; 6) спіл­кування з однолітками; в) етичні засади спілкування; г) маленькі опо­відачі. Змістова лінія — спілкування з однолітками, спілкування з дорослими, етичні засади спілкування — орієнтує вихователя на роз­виток діалогічного і розмовного мовлення, а також мовленнєвого ети­кету.

У 1993 р. було опубліковано програму «Дитина», науковий керівник О. Проскура1. Основними принципами, що визначили зміст програми, є такі: орієнтація вихователя на особистість дитини, її вікові та індивіду­альні особливості; узгодження колективних та індивідуальних форм і методів роботи з дітьми в усіх вікових групах з метою принципового збільшення питомої ваги індивідуальної роботи; опертя на здобутки психологічної науки про роль таких напрямів діяльності, як спілкуван­ня з дорослими, діяльність з предметами, гра, організовані та самостійні заняття; зв’язок з традиціями народної педагогіки, фольклором, різно­видами національного та світового мистецтва; забезпечення умов для формування творчої особистості. Програма призначена для дітей віком від 3 до 7 років. Ознайомлення з довкіллям, розвиток мовлення і ху­дожня література, інтегровані у програмі в розділ «Мова рідна, слово рідне» (табл. 16).

Як бачимо, автори програми докладно розробили тематику ознайом­лення дітей з довкіллям, зорієнтовану здебільшого (за змістом) на наро­дознавчий аспект. Слід наголосити, що це єдина програма (загальнопеда-гогічна), в якій у повному обсязі пропонується формування у дошкіль­нят народознавчої компетенції.

Змістову лінію мовленнєвого розвитку розкрито достатньо повно і ґрунтовно. Однак негативним моментом програми є відсутність розді­лу «Художня література», який замінено лише однією темою «У нас в гостях книжка».

Зауважимо, що художній літературі, як і художньо-мовленнєвій діяль­ності, відводиться найбільша питома вага у навчально-виховній роботі впродовж дня. Це читання, розповідання, заучування віршів, драмати­зація, інсценування, театралізовані ігри, етичні бесіди та ін. Завдання і навчання переказування художніх текстів здійснюється тільки на за­няттях з розвитку мовлення за текстами, які дітям читали на заняттях 3 художньої літератури.

У 1991 р. вперше в Україні вийшла друком тематична авторська програма Н. Дзюбишиної-Мельник «Розвиток українського мовлення У Дошкільників». Програма-довідник для дошкільних закладів з українським мовним режимом’. Програма охоплює дошкільні вікові групи від 3 до 7 років і складається з таких розділів: «Звукова культура», «Формування граматично правильної мови», «Зв’язне мовлення». Заува­жимо, що змістова лінія усіх розділів насичена так, що програму можна назвати програмою-максимумом для дітей дошкільного віку.

Важливим моментом є врахування автором ситуації функціонуван­ня української мови у різних регіонах України, недостатнє володіння педагогами українською мовою. Другу частину програми становить довідник «Пробний орієнтовний словник української мови для дітей З» 6 років життя» з диференціацією за віковими групами і частинами

 

 

мови, за такою структурою — діти віком 3 роки: іменники (в алфавітному порядку) з наголосами і перекладом окремих слів російською мовою, що подані в дужках. Наприклад, будинок (рос. дом), вовк (рос. волк) та ін. Дієслова, прикметники, прислівники, числівники, займенники, частки, вигуки, вирази. Цей словник може слугувати насамперед довід­ковим матеріалом вихователям як з українською, так і з російською мовами навчання.

У 1997 р. було опубліковано тематичну програму «Витоки мовленнє­вого розвитку дітей дошкільного віку»’ як програму-максимум. Крім програми в ній представлено теоретичні засади мовленнєвої і худож­ньо-мовленнєвої діяльності дітей (функції, принципи, форми навчання, різновиди компетенцій та їх сутність).

У Державній національній програмі «Освіта» («Україна XXI сто­ліття») вперше розглядалося питання щодо нагальної потреби визна­чення базисного компонента дошкільної освіти. Державні програмні документи визнали дошкілля початковою, вихідною ланкою освіти у країні. В Україні розроблено новий державний документ — стандарт «Базовий компонент дошкільної освіти»2.

Базовий компонент дошкільної освіти — це мінімально необхідний і водночас достатній для нормального функціонування дитини у довкіллі рівень знань, умінь і навичок, рівень обізнаності, або ступінь компетент­ності.

Ступенем компетентності (обізнаності) вважають комплекс осо-бистісних якостей і властивостей, розвинених потреб і здібностей, еле­ментарних теоретичних уявлень, що становлять систему знань дитини; життєво важливих практичних умінь, які гарантують дошкільнику при­стосованість до життя, вміння орієнтуватися в ньому, здатність реалізу­вати свій природний потенціал.

Базисний компонент дошкільної освіти визначає вимоги суспільства та держави до вихованості, обізнаності й навченості дошкільника, а та­кож умови, за яких вони можуть бути досягнуті. Це фундаментальні засади, підвалини перших років життя дитини, мінімальне освітнє ядро, що відображає якісно-кількісні показники поведінки й діяльності ди­тини і ні за яких умов у жодному дошкільному закладі України не може бути знижене.

Учені по-різному розуміють мінімально необхідну «обізнаність ди­тини». Так, О. Кононко, один з авторів проекту базисного компонента, наголошує, що у контексті базисного компонента поняття «мінімаль­ний» вживається «не стільки в розумінні «найнижчий за ступенем роз­витку», скільки у значенні «обов’язковий набір елементарних, доступ­них вікові складових»3. Отже, документ орієнтує на досягнення дитиною нижнього вікового, а не індивідуального порога. Бути нижче за цю межу не має права жоден педагог. Якщо дитина не опанувала віковим мінімумом, то це показник психологічного або соціального відхилення. Як бачимо, йдеться про забезпечення кожній психічно нормальній ди­тині своєрідної вікової мірки, «не нижчий за мінімально достатній ступінь розвитку».

Базисний мінімум обізнаності розглядається сучасними вчени­ми (Л. Парамонова, М. Поддьяков, О. Кононко та ін.) як складна, струк-турована, інтегрована одиниця, як сукупність мінімальних одиниць виміру різнобічних компетенцій дитини-дошкільника. Так, мовленнєва компетенція охоплює лексичну, фонетичну, граматичну, діамонологіч-ну та інші компетенції. Базисний мінімум, як інтегрований фено­мен, може бути вищим за означений у сучасних чинних програмах оптимум чи максимум (йдеться «про орієнтовні показники розвит­ку»). Наприклад, дитина швидко опанувала правильною вимовою, вод­ночас вона ще не вміє зв’язно розповісти про свою діяльність, бачене й пережите, бо в неї бідний словниковий запас, що не відповідає означе­ному «мінімуму».

•«Базовий компонент» становить 2 частини — інваріантну та варіант­ну. Інваріантна частина є обов’язковою для всіх дітей віком до 7 років (як у дошкільному закладі, так і в сім’ї), її мета — забезпечення єдності освітньо-виховного простору України і його відповідності до європей­ського освітнього простору та духовного розвитку дітей. Варіантна частина враховує індивідуально-психічні властивості розвитку особи­стості дитини (потреби, нахили, здібності та ін.), регіональний, етно-соціокультурний компонент, що дає можливість відкривати різні альтер­нативні дошкільні заклади, створювати варіантні програми і методики навчання.

«Базовий компонент дошкільної освіти» визначив і її кінцеву мету, яка полягає в розвитку елементарного світогляду, ціннісного ставлення до зовнішнього й внутрішнього світу, елементарного самовизначення, духовного розвитку дитини.

Засобами реалізації мети дошкільної освіти є прилучення дітей до національних і загальнолюдських цінностей, формування базисної осо-бистісної культури і механізмів забезпечення життєдіяльності, вихо­вання потреб у самореалізації та самоствердженні. Завдання дошкіль­ної установи і сім’ї в реалізації мети полягає в тому, щоб полегшити дитині процес входження в соціальне середовище й адаптування в ньо­му, прищепити навички практичного життя, розвинути внутрішній світ дитини.

Розроблення базисного компонента дошкільної освіти — нове зав­дання як для науковців, так і для практиків України. Тож його ство­рення вимагало враховувати принаймні три позиції: базисні характе­ристики особистості, якісні новоутворення психічного розвитку та вікоБазисними характеристиками дитини-дошкільника психологи виз­нають такі психічні якості та властивості як: креативність, ініціа­тивність, самостійність і відповідальність, довільність, свобода по­ведінки й безпека, самосвідомість і самооцінка.

Креативність — це здібність дитини до творчого розв’язання будь-яких проблем, що виникають у тій чи тій ситуації певного напряму діяльності (Л. Венгер, Л. Парамонова, М. Поддьяков та ін.). Показни­ками креативності вважають:

•    здібність дитини до створення нового оригінального продукту (малю­нок, конструкція, вірш, розповідь та ін.);

•    ініціативність — показники розвитку творчого інтелекту дитини, що виявляється в ігровій, продуктивній, художньо-мовленнєвій діяль­ності;

•    самостійність і відповідальність — своєрідна форма дитячої актив­ності, яка відображає актуальний рівень розвитку особистості (Л. Ви-готський) і забезпечує дитині самостійність (без допомоги доросло­го) у виборі й розв’язанні різних завдань. Відповідальність дитини за власні вчинки й поведінку визначається мірою її самостійності, рівнем розвитку вольових якостей у ситуації вибору «можна — не можна», «добре — погано», «хочу — повинен (зобов’язаний)». Довільність — це вміння управляти своєю поведінкою відповідно до

вимог, правил, норм поведінки (Л. Виготський, О. Запорожець). Показ­ники довільності: супідрядність мотивів, уміння виокремлювати про­відний мотив і підпорядковувати йому інші; внутрішня мотивація та оволодіння нормами поведінки.

Свобода поведінки і безпека залежать від рівня обізнаності та вихова­ності дитини, їх показниками є: почуття міри, обережність і передбачли­вість наслідків своїх дій і вчинків; чуття безпеки, дотримання соці­ально-детермінованих правил і заборонів. Показниками самосвідомості і самооцінки є: образ власного «Я»; усвідомлення свого місця в системі суспільних відносин; прагнення до здійснення суспільне значущої та суспільне оцінної діяльності (Б. Ананьєв).

Якісними новоутвореннями психічного розвитку, за даними психо­логів (Л. Виготський, О. Запорожець, О. Леонтьєв, Д. Ельконін та ін.), є класична формула «Я сам» трирічної дитини, оволодіння діалогічним (у молодшому віці), монологічним (у середньому віці) мовленням; ви­никнення планувальної, регулювальної мовної функції у шість років; довільність поведінки; самостійність дітей старшого дошкільного віку та ін.

Сенситивний період розвитку — це найсприятливіший вік (щодо пластичності нервової системи) для засвоєння певного матеріалу, на­буття знань, умінь і навичок у певному напрямі діяльності, наприклад, в оволодінні мовою — від 2 до 5 років. Зауважимо, що розроблення ба­зисного компонента не може повторювати за своєю структурою сучасні чинні програми дошкільних закладів. Базисний компонент дошкільної освіти має забезпечити цілісне, інтегроване, взаємопов’язане знання дитини про природу, предметний світ, світ мистецтва, світ людей, світ власного «Я». Тому в базисному компоненті виділено чотири сфери життєдіяльності дитини: «Природа», «Культура», «Інші», «Я сам».

Зміст освітньо-виховної роботи спрямований на збереження дитячої субкультури, орієнтацію дорослого насамперед на цінності, інтереси і норми самих дітей, на врахування особистісних новоутворень раннього дошкільного дитинства — розвиток активного мовлення, наочно-дієвого й елементарного логічного мислення, самостійності, образу «Я», виник­нення схематичного контуру дитячого світогляду, формування внут­рішніх етичних інстанцій, супідрядності мотивів, виявів довільної пове­дінки, особистої самосвідомості дитини.

Базисний компонент розроблено з урахуванням того, що засвоєння змісту дошкільної освіти як завершеної цілісності має відповідати всьому періоду перебування дитини на віковому етапі від одного до семи років життя. Кожний віковий щабель (ранній, молодший, середній і старший дошкільний вік) виконує в цьому процесі свої психологічні Й педа­гогічні завдання лише за умови їх повної реалізації як на кожному щаблі зокрема, так і в сукупності загалом.