Розвиток теорії розумового виховання дітей

Здатність до пізнання навколишнього, уміння орієнту¬ватися в ньому, знаходити правильні способи вирішення життєво важливих проблем була необхідною для людини в усі часи. Тому питання про те, що таке розум і як виховувати людину, здатну до свідомого життя, турбує людство з давніх-давен.
Ще школи Давнього Єгипту в II—І тис. до н. є. особли¬ву увагу приділяли умінню слухати вчителя, бо «той, хто вміє слухати, вміє і говорити». Давні єгиптяни усвідомлю¬вали, що успіх у навчанні найбільше залежить від бажан¬ня самого учня, спрямованості його вольових зусиль.
В індуїстській педагогічній традиції людина уподібню¬валася колісниці, а розум — колісничому, який за допомо¬гою віжків (розсудку) спрямовує коней (почуття).
Конфуцій запропонував ідею про те, що потенціал люд¬ської природи може бути реалізований лише тоді, коли лю¬дина вступила на шлях пізнання істини.
Необхідність допомоги людині у пізнанні істини ставив на перше місце Сократ. Він спростував переконання софіс¬тів, які навчали «науки перемагати» за допомогою діалек¬тики (мистецтва полеміки) та риторики (вміння говорити). Натомість Сократ стверджував, що процес здобуття істин¬ного знання людиною є породженням цього знання нею са¬мою. Педагогічний метод Сократа — майєвтика — був заснований на критичному ставленні учня як до традицій¬них уявлень, так і до тверджень учителя і сприяв самостій¬ному осмисленню проблем, розвитку активності.
Ідеї давніх мислителів знаходять підтвердження в етнопедагогіці. Народна педагогіка метою виховання вважає ідеальну особистість, здатну до вдосконалення навколиш¬ньої дійсності й самовдосконалення. Українські прислів’я підносять розум як найвищу цінність («Знання та розум — скарб людини», «За вченого двох невчених дають», «Не краса красить, а розум»). Душевні та фізичні якості люди¬ни народна мудрість також пов’язує з розумом («Доброта без розуму пуста», «Сила перед розумом никне», «Людина без розуму, що сніп без перевесла», «Розумний розсудить, а дурень осудить»). З ним не може зрівнятися ні врода («Шкода краси, де розуму немає»), ні багатство («Не купи¬ти ума, як нема»), ні показна вченість («Розумний любить вчитись, а дурний вчити»). Знання, як стверджує народна мудрість, безмежне, і здобути його можна лише наполег¬ливими зусиллями («Дурному розуму не вставиш», «Вік живи — вік учись»).
Перша в історії педагогіки фундаментальна праця з дошкільного виховання «Материнська школа» Я.-А. Коменського розглядала розумове виховання як важливий засіб формування особистості дитини. Головним у розумо¬вому розвитку її автор вважав розвиток мислення, формування самостійної розумової діяльності. Тому розумово виховання потрібно починати якомога раніше, щоб розвивати у малюка здібності до споглядання речей. Я.-А. Коменський запропонував систему знань — елементарних уявлень про навколишній світ, — за допомогою якої дити¬ну поступово вводять у світ природи, людських взаємин. Необхідною умовою розумового розвитку, на його погляд, є розвиток чуттєвих основ мислення: пізнання починається з відчуття, відчуття передає пам’яті образи дійсності, яка зберігає їх протягом усього життя. Починати навчан¬ня він рекомендував не зі словесного пояснення про речі, а з реального спостереження за ними. У процесі розумового виховання важливу роль відіграють відчуття й уявлення, думки і слова, мова і дії.
На основі переконань, згідно з якими природним силам дитини властиве прагнення до розвитку, Й.-Г. Песталоцці створив теорію елементарної освіти. Він виходив з того, що будь-яке знання складається з найпростіших елементів, засвоюючи які, людина пізнає світ. Такими елементами с число, форма і слово. Елементарне навчання покликане виробити в дитини вміння лічити, вимірювати і говорити. Запропоновану Й.-Г. Песталоцці методику такого навчан¬ня може використати у розумовому вихованні своєї дити¬ни кожна мати.
Засновник дитячого садка Ф. Фребель виходив з необ¬хідності використовувати різноманітні ігри для розвитку органів чуття дітей, ознайомлення їх із природою, життям людей, підготовки до школи. Цій меті він підпорядковував дидактичний матеріал, призначений для формування ухилень про форму, величину, просторові відношення, числа, — так звані дари, а також систему занять та ігор, спрямовану на розвиток сенсорики. Дитина, на його дум¬ку, наділена, крім основних інстинктів, інстинктом піз-навальним, дослідницьким, який є основою навчальної діяльності. У дошкільному віці розвиток прагнення до пізнання повинен реалізовуватися через безпосереднє споглядання предметів навколишнього світу.
К. Ушинський важливим чинником формування осо¬бистості в дошкільному віці вважав розумове виховання. Його авторству належить теорія розвитку розумових здіб¬ностей дітей паралельно з розвитком мовлення. Він ствер¬джував, що розвивати мовлення окремо від думки немож¬ливо, а розвивати його перед думкою — шкідливо. Самос¬тійні думки є породженням лише самостійно здобутих знань про предмети і явища, які оточують дитину. Обстоюючи принцип наочності в розумовому вихованні, К. Ушин¬ський наголошував на необхідності того, щоб предмет без¬посередньо відображався у душі дитини, її відчуття у цьому процесі перетворювалися на поняття, а з понять складала¬ся втілена в слові думка. Усе це має відбуватися на очах і під керівництвом учителя.
Ідеї К. Ушинського про розумове виховання знайшли своє втілення у концепціях Є. Водовозової, яка розглядала його у єдності з моральним, естетичним, фізичним вихо¬ванням. За її твердженнями, турбота про виховання розу¬му повинна полягати в удосконаленні зовнішніх органів чуття і розвитку уяви. Процес сенсорного (чуттєвого) вихо¬вання має відбуватися одночасно з розвитком вищих пси¬хічних функцій, пізнавальних процесів, з якими пов’яза¬ний розвиток мислення, мовлення, пам’яті. Дитину слід учити усвідомлено сприймати навколишній світ, розвива¬ти спостережливість. «Якщо вихователь не зумів зробити цього в ту пору, коли у дитини лише починає пробуджува¬тися спостережливість до навколишнього, яка має таке ве¬личезне значення для психологічного життя людини, то розумові здібності дитини поступово притуплюються, і, ставши школярем, вона буде байдуже дивитися на світ».
У необхідності розвитку природної дитячої допитли¬вості, самостійності мислення, швидкості думки, наполег¬ливої роботи над формуванням пізнавальних інтересів дошкільнят переконувала С. Русова, застерігаючи водно¬час від нав’язування дітям явищ для спостереження. Це зобов’язує педагога до вивчення особливостей розвитку кожної дитини, сприяння розквіту її індивідуальності, ос¬кільки виховання повинно допомогти виявитися самостій¬ним творчим силам дитини.
Л. Шлегер, яка очолювала у Москві один з перших ди¬тячих садків, застерігала педагогів від орієнтації на вик¬лад дітям готових знань, оскільки, за її переконаннями, «дитячий садок має на увазі розвиток у неї [дитини. — Т. П.] здатності здобувати ці знання самій з оточуючого життя. Тому слід говорити про програму життя, а не про програму занять».
Оригінальну методику розвитку мовлення дітей за¬пропонувала російський теоретик і практик дошкільного виховання Є. Тихеєва. Як і К. Ушинський, розвиток мов¬лення вона розглядала у зв’язку з розвитком мислення. Особливу увагу приділяла ознайомленню дітей з навко¬лишнім середовищем. Роботу з розвитку мовлення, на її погляд, слід поєднувати із сенсорним вихованням, оскільки розумовий розвиток розгортається в єдності відчуття і слова. На цій основі вона розробила методику роботи з ди¬дактичними картинами, навчання дітей розповіді та читан¬ня художньої літератури, проведення ігор-занять з ознайом¬лення з предметами і явищами навколишнього світу, роз¬витку мовлення і навчання елементарної математики.
Проблеми розумового виховання дітей перебували у цен¬трі уваги науковців і практиків під час створення перших програм дитячого садка. На І з’їзді з дошкільного вихован¬ня (1919) тривали дискусії про принципи відбору змісту знань для дітей дошкільного віку, серед яких чільне місце було відведено принципу зв’язку виховання і навчання з життям. Водночас ішлося про необхідність звільняти нав-чальний процес від надмірної ідеологізації, переобтяження свідомості дітей знаннями про політичні події. В одному з перших документів дитячого садка — «Програмі роботи у нульових групах» — наголошувалося на важливому значен¬ні формування навичок уміння при підготовці до школи.
У пізнанні особливостей розумового розвитку дітей важливу роль відіграють роботи швейцарського психолога Жана Піаже (1896—1980), який вважав, що людина є ак¬тивною, допитливою і винахідливою протягом усього жит¬тя. Діти й дорослі постійно нагромаджують, перебудову¬ють власні знання про світ, намагаються осмислити свій досвід, поєднати набуті знання у систему. З огляду на це він виокремив такі стадії когнітивного (пізнавального) розвитку особистості:
— сенсомоторна (від народження до 18 місяців);
— доопераційна (від 18 місяців до 7 років);
— конкретних операцій (від 7 до 12 років);
— формальних операцій (після 12 років).
У дошкільному дитинстві відбувається перехід від «сенсомоторного інтелекту» до початкових форм логічного мислення, головне значення якого полягає в тому, що ди¬тина починає мислити «в умі», уявляючи дії, які можуть забезпечити успішне вирішення завдання.
Педагогічну теорію розумового виховання збагатили своїми дослідженнями розумового розвитку і виховання дошкільників психологи Л. Виготський, О. Запорожець, Леонід Венгер (1925—1992) та ін. Л. Виготський роль нав¬чання вбачав у змісті знань, які засвоюють діти. О. Запоро¬жець доводив важливість своєчасного розвитку в дошкіль¬ну пору інтелектуальних та емоційних якостей дитини, оскільки подолати недоліки у становленні особистості важко або взагалі неможливо. Г. Костюк доводив, що розумове виховання сприяє розвитку дитини за умови активі¬зації її розумової, особливо мислительної діяльності, фор¬мування у неї вмінь і навичок навчальної діяльності та ви¬користання здобутих знань.
Головним показником розвитку дитячого мислення є рівень сформованості образних і логічних мислительних операцій: як оволодіває дитина схематизованими уявлен¬нями (образне) та виокремленням і співвіднесенням істот¬них параметрів об’єктів (логічне мислення).
Важливою умовою правильного процесу виховання є оцінка рівня розумового розвитку дітей. Діагностика розу¬мового розвитку покликана виявляти реальні досягнення дитини у процесі навчання, враховуючи, що досягнутий нею рівень є результатом не тільки навчальних, а й усіх виховних впливів (у тому числі соціальних, демографіч¬них та ін.). Щодо цього розроблено систему показників ро-зумового розвитку дитини, яка охоплює ступінь сформова¬ності пізнавальних і мислительних (інтелектуальних) дій.
Загалом, сучасна педагогіка і психологія зосереджу¬ються на дослідженні таких проблем розумового розвитку дітей дошкільного віку:
— діагностика розумового розвитку;
— особливості пізнавальної діяльності;
— виховання і навчання розумово обдарованих дітей;
— інтелектуальна підготовка до навчання в школі;
— сучасні технології розумового виховання;
— розвиток інтелектуальних здібностей;
— роль навчання у розумову розвитку дитини, його зміст, форми і методи.
Українські вчені плідно працюють над такими пробле¬мами розумового розвитку дошкільників:
— особливості системи розумового виховання дітей дошкільного віку (О. Фунтікова);
— формування пізнавальних здібностей дітей дошкіль¬ного віку (Л. Проколієнко, О. Проскура);
— методика вивчення загального рівня розумового роз¬витку п’яти-шестирічних дітей з метою диференційовано¬го підходу в навчально-виховному процесі (Т. Кондратенко, В. Котирло, С. Ладивір);
— особливості мовленнєвого розвитку (А. Богуш, Н. Гавриш, К. Стрюк, К. Крутій), навчання зображувальної ді¬яльності (Г. Сухорукова, В. Котляр), ознайомлення з при¬родою (Н. Яришева, 3. Плохій, Н. Лисенко), навчання ма¬тематики (К. Щербакова, Т. Степанова, Н. Баглаєва).
Сучасні інформаційні технології окреслюють новий спектр проблем, пов’язаних з розвитком і використанням інтелектуальних можливостей особистості. Постіндустріальна епоха пред’являє якісно нові вимоги до інтелек¬туального потенціалу людини, що предбачає зміни в систе¬мі освіти і розумового виховання.