Спілкування як специфічний вид дитячої діяльності

Характеризуючи розвиток дитини, Д. Ельконін відзначав, що для нього характерні періоди, які забезпечують засвоєння завдань, мотивів і норм стосунків між людьми, і на основі цього — розвиток потребово-мотиваційної сфери особистості дитини. Кожний такий період пов’язаний з певним типом провідної діяльності: у віці немовляти — безпосеред¬ньо-емоційне спілкування; в дошкільному — ігрова діяльність. Ці види Діяльності реалізовуються в системі «дитина — суспільний дорослий».
У процесі досліджень дитячої психології було розроблено теорію спілкування дітей раннього і дошкільного віку (Д. Ельконін, О. Запо¬рожець, М. Лісіна). Згідно з цією теорією, спілкування висвітлюється як специфічний вид дитячої діяльності. Процеси спілкування розгля¬даються як активні дії, через які дитина прагне передати іншим людям і отримати від них певну інформацію, встановити з тим, хто її оточує, необхідні для неї емоційно забарвлені стосунки, узгодити з ними свої ДЦ, задовольнити матеріальні й духовні потреби.
Досліджуючи особливості спілкування дошкільників, О. Запорожець і М. Лісіна ввели у науковий обіг поняття «комунікативна діяльність», ними були досліджені взаємозв’язки між спілкуванням та іншими видами дитячої діяльності: руховою, ігровою, мовленнєвою. Найяскравішим прикладом переходу дій зі сфери спілкування в інші види психічної діяльності є виникнення мовлення з метою спілкування і в процесі його. Спілкування як діяльність має особливе значення, яке не зводиться до інших життєвих потреб дитини. Потреба у спілкуванні не приро¬джена. Вона виникає, формується і функціонує в процесі безпосеред¬ньої взаємодії дитини з дорослими, які ЇЇ оточують.
Дослідження, проведені з дітьми раннього віку (Г. Розенгарт-Пупко, Л. Благонадьожина, В. Вєтрова, Д. Годовікова) свідчать, що малюки значну перевагу віддають впливам, здійсненим людиною. Пробуджен¬ня у дитини потреби в спілкуванні відбувається під час контакту з матір’ю або іншим дорослим, який адресує їй свою любов і прихильність у вигляді посмішки, лагідного погляду, звертань, ніжних торкань, погла¬джування, лагідної розмови. Задоволення потреби у спілкуванні сприяє її зростанню, формуванню інтересу до спілкування з певним колом лю¬дей. Виникнення потреби у спілкуванні відбувається, на думку Л. Бо-жович, па основі пізнавальної потреби або потреби в нових враженнях, яка ніколи не вдовольняється і тому визначає внутрішній зміст психіч-ного розвитку.
Експериментальне дослідження виникнення і розвитку в дитини потреби у спілкуванні з дорослим було здійснено М. Лісіною1. Науко¬ві спостереження свідчать, що відразу після народження дитина ще не спілкується з дорослим: не відповідає на його звертання, звичайно, й сама не виявляє уваги до нього. Ці факти спростовують твердження про природжений характер потреби у спілкуванні. Внаслідок спеці¬ального виховання, організації дорослим спілкування з дитиною на¬прикінці другого місяця життя немовля починає вступати у взаємодію з ним. У цей період дитина розвиває особливу активність — «комплекс пожвавлення», об’єктом якої с дорослий. У такий спосіб дитина нама¬гається привернути увагу дорослого, щоб самій стати об’єктом його уваги й активності.
Для визначення сформованості комунікативної потреби у дитини М. Лісіною було виділено чотири критерії, одночасна наявність яких і свідчить про те, що у дитини вже сформувалася потреба у спілкуванні.
Перший критерій — це увага й інтерес дитини до дорослого. Він засвідчує спрямованість дитини на пізнання дорослого і той факт, що дорослий стає об’єктом особливої активності дитини.
Другий критерій — це емоційні вияви дитини, адресовані доросло¬му. В них розкривається оцінка дорослого дитиною, яка виражається у її ставленні до нього і знаннях про нього.
Третій критерій полягає в ініціативних діях дитини, спрямованих на те, щоб привернути увагу дорослого, виявити себе перед ним. У цій поведінці пробуджується прагнення дитини оцінити свої можливості шляхом реакції дорослого на її дії. Означений критерій є ніби дзеркаль¬ним відображенням першого: тільки там об’єктом уваги був дорослий, а тепер ним хоче стати дитина.
Четвертий критерій — це чутливість дитини до ставлення доросло¬го, в якій виявляється сприйняття нею тієї оцінки, яку дає їй дорослий. Зазначені критерії виникають не одразу, а поступово, що свідчить про поетапний характер формування потреби у спілкуванні. Будь-який критерій, виявлений окремо, недостатній для встановлення сформова¬ності у дитини потреби у спілкуванні. Потреба у мовленнєвому спілку¬ванні, за Л. Виготським, розвивається протягом усього періоду віку немовлят і є однією з найважливіших передумов для появи першого усвідомленого слова. Якщо ця потреба не настала, то спостерігається затримка мовленнєвого розвитку.
На підставі досліджень процесів розвитку в дітей первинної комуні¬кативної потреби М. Лісіна стверджує, що ця потреба формується на основі досвіду взаємодії дитини з людьми, що її оточують. Особливого значення при цьому набуває соціальна поведінка дорослого, який від початку ставиться до дитини як до суб’єкта спілкування, тобто як до рівноправного партнера, і водночас стимулює її до оволодіння комуні¬кативними навичками.
У процесі досліджень М. Лісіна виокремила чотири етапи розвитку змісту потреби у спілкуванні дитини з дорослим. Зміст першого етапу передбачає потребу в увазі й доброзичливості дорослого. Для цього етапу характерні малодиферєнційований образ дорослого і невиразне відчуття самого себе. На другому — її зміст збагачується потребою у співробітництві з дорослим, в його співучасті. На підставі цього у дити¬ни формується диференційований образ дорослого: вона починає роз¬різняти знайомих і незнайомих. Третій етап передбачає подальше зба¬гачення змісту потреби у спілкуванні, а саме: розвиток у дитини потре¬би в повазі. Для цього періоду характерне збагачення образу доросло¬го новими і стійкими рисами з одночасним збагаченням уяви дитини про себе, загострюється її чутливість до оцінки дорослого. Четвертий етап є вищим рівнем розвитку потреби у спілкуванні — його змістом стає потреба у взаєморозумінні з дорослим і співпереживанні. Він ха-рактеризується наближенням дитини до правильного самооцінювання, образ дорослого набуває у цьому разі особливої повноти Й чіткості. Щоразу при переході дитини до нового етапу попередні змістові ха¬рактеристики потреби не зникають, а виступають як складові ноного, складнішого цілого. На підставі досліджень М. Лісіна дійшла важли¬вого висновку, що спілкування і потреба у спілкуванні конституюються Наиже одночасно, а вихідним пунктом в обох випадках слугує виокрем-лення дорослого як об’єкта особливої активності дитини.
Потреба у спілкуванні змінюється за змістом залежно від характе¬ру спільної діяльності дитини з дорослим. На кожному етапі розвитку потреба у спілкуванні визначається участю дорослого, необхідною і достатньою для розв’язання дитиною основних, типових для її віку завдань. Мотиви спілкування пов’язані з трьома головними, найтипові-шими для дітей раннього і дошкільного віку потребами, а саме: потре¬бою у враженнях, в активній діяльності і потребою у визнанні й підтримці. Потреба у нових враженнях викликає у дітей прагнення вступати у контакт з дорослими. Мотивом стає певна якість дорослого, він висту¬пає як джерело інформації, як організатор нових вражень дитини. По¬треба в активній діяльності спонукає звертатися до нього як до партне¬ра по спільній практичній діяльності, помічника і взірця правильних дій. Потреба дітей у визнанні й підтримці є власне потребою у спілку¬ванні — отримати від оточення оцінку своєї особистості і реалізувати прагнення до спільності з іншими людьми. Комунікативними мотива¬ми виступають об’єктивні якості партнера, що виявляються у процесі спілкування і спроможні задовольнити актуальні потреби його учас¬ників.
У процесі спілкування з дорослим перед дитиною постають кому¬нікативні мовленнєві завдання, що передбачають реактивну (відгукну¬тися на звертання) та ініціативну (першою звернутися до дорослого) мовленнєву дію. У виникненні комунікативного мовленнєвого завдан¬ня, що передбачає ініціативну мовленнєву дію, вирішальну роль відіграє спеціалізоване мовлення дорослого, адресоване дитині.
Продуктом діяльності спілкування є взаємні стосунки, створення власного образу та образу партнерів по спілкуванню. З лінгвістичного погляду, продуктом діяльності спілкування е мовний текст у формі монологу або діалогу. Специфічність потреб і мотивів спілкування зу¬мовлюють, у свою чергу, особливості комунікативної діяльності, її роз¬витку в дітей дошкільного віку.
Для характеристики комунікативної діяльності дитини на певному етапі її розвитку М. Лісіною було введено поняття «форма спілкування». Основними параметрами форми спілкування виступили: головний зміст потреби, що задовольняється під час спілкування дітей певного віку, провідні мотиви, які спонукають дитину до спілкування з дорослим, основні засоби, завдяки яким здійснюється спілкування з іншими людь¬ми. Від народження і до семи років виникають і розвиваються чотири форми спілкування дитини з дорослим: ситуативно-особистісна, ситуа¬тивно-ділова, позаситуативно-пізнавальна, позаситуативно-особистісна.
Ситуативно-особистісна форма спілкування виникає на другому місяці, коли у немовляти завершується становлення потреби у спілкуван¬ні, її змістом є прагнення до доброзичливої уваги. Мотив спілкуван¬ня — особистісний. У цьому віці спілкування є провідною діяльністю дитини. Орієнтовно з 6 місяців зміст потреби у спілкуванні поповню^ ється новим компонентом — потребою у співробітництві. На перший план виступають ділові мотиви, а дорослий розглядається малюком як помічник, учасник і організатор спільних дій. Спілкування здійснюється за допомогою експресивно-мімічних засобів, предметних дій, перших слів, ситуативного мовлення. Ці характеристики свідчать про розвиток ситуативно-ділової форми спілкування, яка зберігається до трьох років. У молодшому дошкільному віці виникає позаситуативно-пізнавальна форма спілкування. З першими дитячими запитаннями «Чому?» «Для чого?» пов’язується виникнення потреби у повазі. Провідним стає пізна¬вальний мотив, а дорослий виступає у новій якості, як ерудит, здатний відповісти дитині на будь-які її запитання і водночас оцінити її розумові зусилля. Основним комунікативним засобом є мовлення, яке забезпечує позаситуативність спілкування і дає можливість отримувати й передавати необхідну інформацію. Наприкінці дошкільного віку виникає вища фор¬ма спілкування дитини з дорослим — позаситуативно-особистісна. Формування нового змісту потреби — у взаєморозумінні й співперижи-ванні пов’язано з подальшим розвитком дитини, змінами в її життєвій позиції. Дитина зосереджується на соціальному оточенні, світ людських проблем починає приваблювати її більше, ніж навколишній світ. Провід¬ним мотивом спілкування стає особистісний.
У старших дошкільників виникають різні мотиви спілкування: від ситуативно-ділових до найскладніших пізнавальних і особистісних. Відповідно співіснують і доповнюють одна одну форми спілкування. За даними психологів, в онтогенезі суворо фіксована лише послідовність появи форм спілкування, а не їх зв’язок із віком дитини.
Контакти з однолітками обумовлені розвитком комунікативних мо¬тивів. За даними А. Рузської, у дітей другого-третього року життя про¬відним є особистісно-діловий (емоційна розрядка) мотив спілкування, у три-чотири роки — діловий мотив. Діти найчіткіше сприймають прак¬тичні вміння ровесника, оскільки їх більше цікавить сам процес спільної дії, ніж її результат. У чотири-п’ять років провідними є діловий і особис¬тісний мотиви. У п’ять-сім років — діловий, особистісний і пізнаваль¬ний. Дослідження, здійснені у сфері спілкування дітей дошкільного віку з ровесниками, дали можливість виокремити такі параметри спілку¬вання: зміст потреби дитини у спілкуванні з ровесниками, провідні мотиви спілкування, чутливість до впливів партнера, здібність до різно-манітних контактів. На підставі цих параметрів було виявлено послідов¬ний розвиток емоційно-практичної, ситуативно-ділової, позаситуативно-ділової форм у спілкуванні з однолітками.
Емоційно-практична форма спілкування виникає у два роки і не повторює жодної із форм спілкування з дорослими. Під час спілкуван¬ня з ровесником дитина шукає ті особливості, які може дати їй тільки шч: спільна участь у забавах, веселощах. У два-чотири роки дітей більше Цікавить сам процес спільних дій, що є метою практичної діяльності. Змістом потреби у спілкуванні з ровесником виступають: співучасть у забавах, самовираження, пошук доброзичливої уваги. Провідними мотинами спілкування спочатку є особистісно-діловий, потім — діловий. Спілкуючись між собою, діти використовують засоби, якими вони оволо¬діли, контактуючи з дорослими, їхнє мовлення супроводжується жеста¬ми, мімікою і характеризується високим рівнем ситуативності.
Ситуативно-ділова форма найтиповіша для дошкільного дитинства. Значення спілкування з ровесниками помітно зростає серед усіх інших видів активності дитини. Спілкуючись з ровесниками, дошкільник прагне налагодити з ними ділове співробітництво, узгодити свої дії для досягнен¬ня спільної мети. Дитина відчуває потребу у визнанні й повазі ровесника. Провідні мотиви — діловий, особистіший. Контакти дітей емоційно за¬барвлені, оскільки вони багато спілкуються між собою (приблизно у півтора раза більше, ніж з дорослими). Спілкування відбувається з опертям на невербальні засоби, а мовлення має ситуативний характер.
Наприкінці дошкільного віку у деяких дітей складається нова фор¬ма спілкування — позаситуативно-ділова. Дитина прагне до співробіт¬ництва, яке, залишаючись практичним, набуває позаситуативного харак¬теру. Змістом потреби у спілкуванні стає співпереживання, взаєморозу¬міння з ровесником. Ділові мотиви вже не є єдиним приводом для спіл¬кування дошкільників: вони ведуть розмови на пізнавальні, особистісні теми, які не пов’язані з конкретною ситуацією. Значне місце у спілку¬ванні належить мовленню. Якщо у два-три роки за допомогою мовлен¬ня здійснюється лише 5 % усіх контактів з ровесниками, у три-чотири -75, то у чотири-п’ять років мовлення вже забезпечує 85 % контактів. Надалі воно відіграє провідну роль у спілкуванні з ровесниками.