Сутність і характеристика оцінної діяльності

Життя дитини складається з різноманітних видів діяльності, серед яких одне з центральних місць посідає мовленнєва, навчально-мовленнє­ва і комунікативно-мовленнєва діяльність, результати яких певним чином оцінюють і контролюють як дорослі, так і діти. Отже, оцінна діяльність має таку саму структуру, як і будь-яка інша. Вона передбачає оцінно-контрольні дії та судження щодо поведінки дитини, її мовлення.

Поняття «оцінка» у словниках тлумачиться як думка, міркування про якість, характер, значення тощо кого-, чого-небудь та як позначення якості знань і поведінки учнів. Оцінювати — означає визначати якість, цінність, переваги кого-, чого-небудь; характеризувати. У педагогічно­му словнику подається визначення шкільної оцінки, рівня старанності й дисципліни, що оцінюється в балах, або в оцінювальних судженнях учителя.

Ш. Амонашвілі визначає оцінку як процес, діяльність (чи дію) оці­нювання, що здійснюється людиною. На думку психологів, оцінка зав­жди відображає те, що виникає у свідомості суб’єкта завдяки мисленню і лише згодом виноситься назовні, стає матеріальною нормою. Вона також пов’язана з критичністю розуму, що адекватно оцінює роботу думки (як своєї, так і чужої) та результати людської діяльності.

Оцінка пов’язана з оцінними відношеннями, оскільки під нею розумі­ють певне ставлення людини щодо конкретного об’єкта. На думку В. Мя-сищева, оцінка — це диференційоване ставлення людини як до об’єкта в цілому, так і до окремих його частин. Оцінка завжди є усвідомленим психологічним актом, який виражає один із видів ставлення особис­тості до об’єкта та рівень відповідності означеного об’єкта вимогам, які до нього ставляться. Оцінні відношення складаються із сукупності усві­домлених психічних актів людини, тобто сукупності оцінок.

Філософи пов’язують оцінку з процесом пізнання. Вони вважають, що оцінка — це самостійний тип пізнання, осмислення ціннісного ставлення до предметів та явищ довкілля, як підґрунтя для самостійної оцінної діяльності.

Педагоги (Л. Ващенко, В. Кан-Калік, М. Никандров, В. Сластьопін та ін.) розглядають оцінку як компонент педагогічної діяльності вчите­ля, мета якої — спрямування й стимулювання навчально-пізнавальної та виховної діяльності вихованців. Учені констатують, що в педагогіч­ному процесі оцінка може виконувати різні функції. Так, розрізняють оцінку знань, педагогічної ситуації, поведінки, оцінні судження мораль­но-етичного спрямування, самооцінку тощо.

Отже, поняття «оцінка», «оцінювання», «оцінні судження», «само­оцінка» використовуються в усіх видах діяльності людини і на всіх вікових етапах її розвитку.

З терміном «оцінка» тісно пов’язане поняття «оцінний еталон», який є критерієм оцінної діяльності. За III. Амонашвілі, — це зразок процесу навчально-пізнавальної діяльності, її ступенів та результату. На його думку, основним еталоном є еталон кінцевого результату, проте є ще й допоміжні еталони — ті, які використовуються під час навчальної діяль­ності. На основі еталона здійснюються онінно-контрольні операції. Під час навчальної діяльності задані ззовні еталони в подальшому визна­чаються у вигляді знань, досвіду, умінь і стають основою внутрішньо-рефлекторної оцінки. При цьому, як зазначає автор, дуже важливою є якість еталона. Ш. Амонашвілі підкреслює, що еталон, на основі якого відбувається оцінювання, має відповідати таким критеріям, як точність, реальність, повнота, об’єктивність.

Оцінний еталон у навчально-мовленнєвій діяльності — це мовленнєвий зразок (взірець мовлення), який відповідає усталеним літературним (лексичним, фонетичним, граматичним, орфоепічним, стилістичним, ор­фографічним) нормам.

Оцінні еталони мовлення складаються на основі літературних пра­вил вимови та граматичних правил мови. Таким еталоном для дитини може бути мовлення педагога.

У навчально-виховній діяльності дошкільних закладів оцінні еталони є зразком для формування оцінок і оцінних дій у дітей. Вони представ­лені насамперед в оцінках педагогів.

Педагогічна оцінка — це позитивне або негативне судження педаго­га про процес (результат) діяльності або вчинки дитини. Під впливом оцінки педагога формуються перші оцінні й контрольні дії дітей.

Б. Ананьєв виділяє дві функції впливу оцінок на особистість дитини: ) орієнтовну (впливає на розумову роботу і сприяє усвідомленню процесу цієї роботи; 2) стимулюєальну (впливає на афективно-вольо-ВУ сферу внаслідок переживання успіхів чи невдач).

Педагогічна оцінка поведінки й мовлення впливає на оцінку й оцінні судження дітей щодо людей, які їх оточують. О. Усова зазначала, що під ‘Плином педагогічної оцінки вони вдумливо і з великим інтересом зістав­ляють свою роботу зі зразком, майже ніколи не помиляючись в її оцінці.

На думку вчених, педагогічна оцінка матиме позитивний вплив на дитячу оцінку за умови, якщо вихователь:

а)  постійно зосереджує увагу дітей на різних сторонах поведінки в різних видах діяльності;

б)  формує у дитячій свідомості загальні критерії оцінки правил по­ведінки і взаємин, результатів діяльності;

в)  привертає увагу дітей до самостійної діяльності;

г)  оцінює прогрес в самостійній діяльності дитини;

д)  зосереджує увагу на результатах діяльності, а не на дитині. Учені поділяють оцінки на парціальні, підсумкові, опосередковані,

безпосередні (Б. Ананьєв); адекватні й неадекватні (І. Бронников); позитивні і негативні (Ш. Амонашвілі, Б. Ананьєв); аргументовані, пеаргументовані, мотивовані, немотивовані, результативні, проце суальні, короткі, розгорнуті (А. Богуш); етичні, естетичні, емоційні, ціннісні (Н. Карпинська, Л. Князева, Л. Славина, Р. Шакуров та ін.).

Формування оцінок і самооцінок, оцінно-контрольних дій у мовлен­нєвій діяльності дошкільників досліджували Н. Анкудинова і А. Бо­гуш. Н. Анкудинова вивчала специфіку формування оцінних суджень дітей у мовленнєвій діяльності під час їх навчання переказу окремих частин знайомої казки. За даними автора, в процесі розповіді ді­ти гірше аргументують свої оцінки, ніж під час малювання чи гри. Вони використовують здебільшого випадкові, неістотні ознаки. Н. Анку­динова зауважує, що діти п’яти років переоцінюють себе, а оцінки дітей шести років уже більш об’єктивні. Проте обгрунтування оцінок їхніх умінь розповідати так само, як і у п’ятирічок, залишаються лаконічни­ми, нерозгорнутими, випадковими, мають кількісний, а не якісний харак­тер, спостерігається невпевненість окремих дітей у своїй оцінці.

За даними досліджень, у дітей 6,5~7 років оцінки вміння розповіда­ти мають об’єктивний і аргументований характер, хоча й у цих дітей ще трапляються випадки невпевненості та сумніву в оцінній діяльності.

А. Богуш досліджувала формування оцінно-контрольних дій як за­собу свідомого засвоєння дітьми старшого дошкільного віку рідної і російської мов під впливом організованого навчання1. Предметом дослі­дження було вивчення реальних можливостей і засобів формування усвідомленого ставлення до мовлення в дошкільників, а також їхніх можливостей оцінювати й контролювати навчально-мовленнєву діяль­ність, визначення найефективніших умов і засобів формування оцінно-контрольних дій на заняттях рідної мови.

Під час навчання у дітей формувалися такі вміння:

а) складати план розповіді на задану тему; б) співвідносити зміст складеної розповіді із запропонованим планом; в) виправляти помил­ки у власній розповіді; г) підсумкова самооцінка, вміння адекватно й аргументовано оцінити свою розповідь.

Дослідження показало, що старші дошкільники мають глибокі по­тенційні можливості для оволодіння навичками оцінки й контролю. Під час навчання зовнішні розгорнуті матеріалізовані дії оцінки й контро­лю поступово скорочувались і перетворювалися на внутрішні, викону­ючи при цьому регулювальну і контролювальну функції мовлення. Процес переходу зовнішніх дій у внутрішні відбувався на основі їх усвідомлення. Якщо до навчання предметом свідомості дошкільника були дограматичні форми мовлення, то після навчання йому вже була доступна формальна сторона мовлення, оскільки предметом свідомості стає звукобуквенний склад слів, конструкції речень, порядок слів у них. Усвідомлення формальної сторони мовлення сприяє формуванню у дітей адекватних оцінно-контрольних дій у сфері мовленнєвої діяльності, кри­теріями яких є констатування, коригування та пояснення мовленнєвих помилок.

Методика поетапного формування оцінно-контрольних дій сприяла усвідомленню дитиною правильності чи неправильності мовленнєвого висловлювання, засвоєнню оцінних еталонів (зразка правильної вимо­ви, побудови речення, узгодження слів у реченні тощо).

За даними досліджень, позитивних результатів під час формування оцінно-контрольних дій можна досягти, якщо зорієнтуватися на «зону найближчого розвитку» (Л. Виготський), поступовий перехід від ігро­вої діяльності, що є провідною для певного віку, до навчально-мовлен­нєвої. У зв’язку з цим ефективним методом виявилося поступове вве­дення в ігрову діяльність окремих компонентів навчальної (створення під час ігрової діяльності навчальних ситуацій), які вимагають від ди­тини виконання оцінно-контрольних дій, що сприяє їх усвідомленню та подальшому використанню вже засвоєного способу дії в навчальній діяльності.

Зовнішній, розгорнутий характер оцінно-контрольних дій, введених в ігрову і навчальну діяльність, дає можливість вихователю контролю­вати, своєчасно змінювати й спрямовувати процес їх формування доти, доки діти не навчаться самостійно виконувати логіко-граматичний аналіз мовлення, використовуючи самооцінку і самоконтроль, взаємооцінку і взаємоконтроль.

За даними експериментальних досліджень, самоконтроль і самооцінка в мовленнєвій діяльності дошкільників передбачають вміння: складати розповідь або переказувати за своїм або пропонованим планом (плану­вальний самоконтроль); перевіряти себе під час викладу думок і своє­часно виправляти мовленнєві помилки чи запобігати їм (процесуаль­ний коригувальний самоконтроль); зіставляти складену розповідь з вимогами, зразком, планом; виправляти помилки після висловлювання (констатувальний, підсумковий самоконтроль); адекватно оцінювати свою розповідь (підсумкова самооцінка); об’єктивно, розгорнуто аргументу­вати свою оцінку (мотивована оцінка, висловлена в оцінних суджен­нях).

Взаємоконтроль і взаємооцінка передбачають такі уміння: сприймати і розуміти конкретне мовленнєве висловлювання іншої особи; помічати і запам’ятовувати мовленнєві помилки в розповіді (процесуальний взаємоконтроль); констатувати і виправляти допущені іншою особою помилки (констатувальний і коригувальний взаємоконтроль); адекват­но оцінювати результати мовленнєвої діяльності однолітків (підсумко­ва взаємооцінка); об’єктивно, розгорнуто й достатньо аргументовано мотивувати свою оцінку.

Під час навчання в дошкільників експериментальної групи фор­мувалося критичне ставлення до мови. Слово, речення, зв’язний текст стали для них предметом спеціальної оцінно-контрольної діяльності. Вони, на відміну від дітей контрольної групи, оволоділи діями взаємо- і самоконтролю, адекватної взаємо- і самооцінки. Отже, організоване на­вчання позитивно вплинуло на мотиваційну сферу їхніх оцінно-конт­рольних дій. Після навчання старшим дошкільнятам стали доступни­ми нові мотиви оцінних дій з аналізом фонетичної і граматичної пра­вильності мовлення. Мотиви набули розгорнутого й аргументованого характеру.

Під час навчання у дошкільників істотно підвищився рівень адек­ватності оцінно-контрольних дій, що запобігає появі нових помилок в активній практиці, формує своєрідний імунітет, виховує звичку грама­тично правильного мовлення і позитивно впливає на оволодіння дити­ною писемним мовленням у школі, підвищує її грамотність. На думку К. Ушинського, помилка, яку дитина помітить і виправить сама, зали­шає в ній глибокий слід, завдяки чому дитина більше не повторить її. Крім того, оволодіння діями самооцінки і самоконтролю тісно пов’яза­не з розвитком мислення і, безперечно, позитивно впливає на розумовий розвиток дитини, оскільки від уміння особистості аналізувати власний процес мислення, контролювати його залежить розуміння.

Дослідження довело, що сформовані оцінно-контдольні дії в одному виді діяльності легко переносяться дітьми на інші, їх формування за­лежить від характеру мовленнєвого висловлювання, мовленнєвої пра­вильності, кількості помилок і навчальних занять, оцінної ситуації, віку дітей, рівня засвоєння ними фонетичної й граматичної правильності мовлення, особливостей процесу запам’ятовування.

Розглянемо сутність оцінно-контрольних дій та оцінних суджень.

Оцінна дія це насамперед конкретне висловлювання, яке відби­ває певне ставлення дитини до предмета, оцінки на основі аналізу про­цесу (чи результату) діяльності; це мовленнєва дія, в якій розкрива­ються мотиви, що спонукають дитину дати саме таку оцінку; це аналіз процесу діяльності, зіставлення результату діяльності із заданими ви­могами, зразком, еталоном.

Контрольні дії це усвідомлене регулювання дитиною своєї мовленнєвої діяльності з метою запобігання мовленнєвим помилкам, їх констатації і виправлення, а також забезпечення відповідності результатів навчально-мовленнєвої діяльності запропонованому (чи складе­ному самостійно) плану, вимогам, взірцю, нормам вимови.

Під час оцінної діяльності висловлюється певне судження. Суджен­ня є однією з форм логічного мислення, в якій стверджується або запе­речується наявність у предметах і явищах тих чи тих властивостей та зв’язків між ними.

Судження можуть бути істинними й хибними. Судження істин­не тоді, коли воно правильно відображує об’єктивну дійсність. Існу­ють два види суджень: стверджувальні і заперечні. Стверджувальне судження поєднує в думках те, що пов’язано в дійсності; заперечне -роз’єднує те, що роз’єднане в об’єктивному світі. Будь-яке судження розширює знання людини, сприяє її глибшому проникненню в сутність речей.

Необхідно, щоб ствердження чи заперечення будь-чого в судженні було зумовлене об’єктивними даними. При недостатньому рівні знань І досвіду обгрунтованим можна вважати, наприклад те, що насправді не підтверджується на практиці. Психологи стверджують, що у дітей час­тіше, ніж у дорослих, спостерігається розходження між упевненістю в судженнях і його об’єктивною істинністю.

Оцінно-мовленнєві судження — це висловлювання, в яких на основі аналізу навчально-мовленнєвої діяльності стверджується чи заперечуєть­ся правильність відповіді дітей, їх адекватність чи неадекватність сто­совно усталених мовних норм; розкриваються мотиви, що спонукають дитину до вибору відповідної оцінки.

У змістовій лінії «Психічне Я» Базового компонента дошкільної освіти є підрозділ «Самооцінка*, в якому визначено це поняття щодо дитини — випускника дошкільного закладу, а саме: «Висловлює еле­ментарні судження про свої досягнення, якості, вчинки. Прагне до високої самооцінки, переживає свою відповідність (невідповідність) певному еталону; вміє порівнювати себе (якості, досягнення, вчинки) з іншими. Усвідомлює зв’язок своєї самооцінки з реальними досягненнями та оцінками авторитетних дорослих»1.

Отже, завдання вихователя — сформувати у дітей старшого дошкіль­ного віку оцінно-контрольні дії під час навчально-мовленнєвої діяль­ності.