Види дидактичних ігор

Класифікація дидактичних ігор дає змогу простежити їх сутнісні особливості, використання яких забезпечує від¬повідний навчально-виховний ефект.
У дошкільній педагогіці дидактичні ігри розрізняють за навчальним змістом, ігровими діями і правилами, орга¬нізацією і стосунками дітей, роллю вихователя тощо. Ці класифікації співвідносяться зі змістом навчання і вихо¬вання: ігри для сенсорного виховання, ігри, спрямовані на ознайомлення дітей з об’єктами і явищами навколишньої дійсності, на формування елементарних математичних уявлень, на мовленнєвий розвиток та ін.
Поширеною є класифікація дидактичних ігор за харак¬тером матеріалу, згідно з якою виокремлюють:
1. Ігри з предметами. У таких іграх використовують дидактичні іграшки (мозаїку, кубики), реальні предмети, різноманітний природний матеріал (листя, плоди, насін¬ня). Поширені вони в народній педагогіці, яка, враховую¬чи потребу дитини у пізнанні предметів, створила сюжетні (ляльки, предмети побуту, овочі тощо) і безсюжетні (кулі, циліндри, пірамідки та ін.) дидактичні матеріали. Вико¬ристання сюжетних дидактичних іграшок має багато спільного із сюжетно-рольовими іграми. Безсюжетні іграшки використовують для закріплення знань про влас¬тивості та якості предметів (розмір, кількість, колір, фор¬му). У народних дидактичних іграшках закладено прин¬цип самоконтролю. Це означає, що матрьошка, пірамідка, грибок не закриються, якщо їх частини підібрані непра¬вильно. У процесі ігрових дій (роз’єднання, з’єднання, зняття, нанизування та ін.) за певними правилами дитина освоює спосіб розв’язання дидактичного завдання.
Під час ігор із предметами та іграшками діти ознайомлю¬ються з їх властивостями та ознаками, порівнюють, класифі¬кують їх. Поступово їхня ігрова діяльність ускладнюється, вони починають вирізняти, об’єднувати предмети за однією ознакою (кольором, формою, призначенням), що сприяє роз-витку логічного мислення. Дітей усе більше ваблять зав¬дання, що вимагають усвідомленого запам’ятовування кіль¬кості та розташування предметів, зобов’язують до пошуку відсутньої іграшки тощо. У цьому процесі дошкільники збагачують знання про матеріал, з якого виготовляють іграш¬ки, про необхідні людям у різних видах діяльності предмети. Ігри з природним матеріалом організовують під час прогулянок. Вони сприяють закріпленню знань про приро¬ду, формуванню і розвитку мислительних процесів (аналі¬зу, синтезу, класифікації), вихованню бережливого став¬лення до природи.
2. Настільно-друковані ігри. Вони передбачають дії не з предметами, а з їх зображеннями. Найчастіше вони зорі¬єнтовані на розв’язання таких ігрових завдань: добір кар¬тинок за схожістю (деякі види лото, парні картинки), карток-картинок під час чергового ходу (доміно), складання цілого з частин (розрізні картинки, кубики) тощо. Завдяки таким діям діти уточнюють свої уявлення, систематизу¬ють знання про навколишній світ, розвивають розумові процеси та операції, просторові орієнтації, кмітливість, увагу, формують організаторські вміння.
3. Словесні ігри. Вони є найскладнішими, оскільки змушують дітей оперувати уявленнями, мислити про речі, з якими на той час вони не діють, використовувати набуті знання у нових ситуаціях і зв’язках. У молодшому до¬шкільному віці ці ігри спрямовані на розвиток мовлення, уточнення і закріплення словникового запасу, формуван¬ня вміння рахувати, орієнтуватися у просторі. У старшому дошкільному віці словесні ігри розвивають самостійність мислення, активізують розумову діяльність дітей. Як пра¬вило, дошкільникам доводиться описувати предмети, від¬гадувати їх за описом, за ознаками схожості та відміннос¬ті, групувати за властивостями, знаходити алогізми в су¬дженнях, вигадувати власні розповіді.
Класифікація ігор за матеріалом наголошує на їх спря¬мованості на навчання, пізнавальну діяльність, але вона лише поверхово розкриває основи дидактичної гри: особли¬вості ігрової діяльності дітей, ігрових завдань, ігрових дій і правил, організацію життя дітей, керівництво вихователя. Цій меті підпорядкована класифікація дидактичних ігор, запропонована О. Сорокіною, за якою виокремлюють:
1) ігри-подорожі. Відображають реальні факти і події че¬рез незвичайне: просте — через загадкове, складне — через переборне, необхідне — через цікаве. Вони покликані поси¬лити враження, надати пізнавального змісту, казкової незви¬чайності, звернути увагу дітей на те, що існує поряд, але вони цього не помічають. Це може бути подорож у намічене місце, подолання простору і часу, подорож думки, уяви тощо;
2) ігри-доручення. Ігрове завдання та ігрові дії в них ґрунтуються на пропозиції що-небудь зробити: «Збери у кошик усі іграшки червоного кольору», «Дістань із мішеч¬ка предмети круглої форми» та ін.;
3) ігри-припущення. їх ігрове завдання виражене в назвах: «Що було б…?», «Що б я зробив, якби…?» та ін. Вони спонукають дітей до осмислення наступної дії, що по¬требує вміння зіставляти знання з обставинами або запро¬понованими умовами, встановлювати причинні зв’язки, активної роботи уяви;
4) ігри-загадки. Розвивають здатність до аналізу, узагаль¬нення, формують уміння розмірковувати, робити висновки;
5) ігри-бесіди. Основою їх є спілкування вихователя з дітьми, дітей між собою, яке постає як ігрове навчання та ігрова діяльність. Цінність таких ігор полягає в активізації емоційно-розумових процесів (єдності слова, дії, думки, уя¬ви дітей), у вихованні вміння слухати і чути питання вихо¬вателя, питання і відповіді дітей, уміння зосереджувати увагу на змісті розмови, висловлювати судження.
Відповідно до характеру ігрових дій дидактичні ігри поділяють на (В. Аванесова):
— ігри-доручення. Ґрунтуються на інтересі дітей до дій з іграшками і предметами: підбирати, складати, роз’єдну¬вати, з’єднувати, нанизувати тощо;
— ігри з відшукуванням предметів. їх особливістю є несподівана поява і зникнення предметів;
— ігри з відгадуванням загадок. Вибудовуються вони на з’ясуванні невідомого: «Впізнай», «Відгадай», «Що змінилось?»;
— сюжетно-рольові дидактичні ігри. Ігрові дії, перед¬бачені у них, полягають у відображенні різних життєвих ситуацій, у виконанні ролей (покупця, продавця, вовка, гусей та ін.);
— ігри у фанти або в заборонений «штрафний» предмет (картинку). Вони пов’язані з цікавими для дітей ігровими моментами: скинути картку, утриматися, не сказати забо¬роненого слова тощо.
Функціонально всі види дидактичних ігор зорієнтовані на те, щоб навчати і розвивати дітей через ігровий задум. Ця їх автодидактична властивість зумовлює особливості роботи педагога щодо використання ігрових прийомів у розвитку дитини.