Короткий довідник

Формування Уманського козацького полку.Серед подій, що відбувалися на теренах України у середи¬ні XVII століття, найголовнішою є перетворення козацтва на провідну силу українського суспільства, його боротьба за вла¬сну незалежну державу. Воно виступило рушійною силою На¬ціонально-визвольної війни українського народу проти польсь¬ко-шляхетського режиму, політичним результатом якої було становлення й функціонування Української національної дер¬жави з республіканською демократичною формою влади . Чимало славних сторінок в історію стано¬влення і творення Української держави — Гетьманщини вписа¬ло козацтво Уманщини, яка на той час входила до складу Брацлавського воєводства. На Уманщині повстанський рух почався у червні 1648 року ,але його значне посилення дослідники пов’язують з появою в кінці травня 1648 року під Білою Церквою Б.Хмельни¬цького. В Умані керував повс¬танням Іван Ганжа, який раніше був «польовим вождем» у війську Конецьпольського і мав значний військовий досвід, але відомо, що під час штурму міста, яке на той час являло собою добре укріплений замок з баштами, захисними валами, ровами та значною залогою із надвірних козаків, воно було захоплене заго¬нами М.Кривоноса та І.Ганжі. Крім того, тут скупчилося багато польського війська, що втікало після поразок під Жовтими водами та Корсунем. І.Ганжа після взяття Умані був одразу ж призначений Богданом Хмельницьким на посаду Уман¬ського полковника і з цього часу почав займатися формуванням свого полку.Ставши Уманським полковником, І.Ганжа перебрав на себе повноваження не лише військового командира, але й «адміністра¬тора прикордоння». Відтоді й аж до Пилявецької битви він командував окремим корпусом, що діяв у районі Умані, а також на Поділлі, у спілці з військами іншого полковника -Станіслава Морозенка. На жаль, життя полковника Ганжі урвало¬ся швидко. Після нього у жовтні 1649 року полк прийняв Йосип Глух. Уманське козацтво відіграло важливу роль у суспільно-політичному житті Правобережжя другої половини XVII — поча¬тку XVIII століття як невід’ємної частини Української держави. Поставши в червні 1648 року, Уманський полк зайняв південно-східну частину Брацлавського воєводства і, будучи прикордон¬ним, першим зустрічав турецько-татарських нападників. Територія ж Уманського козацького полку, за проведеними підрахунками, становила прибли¬зно 8991 км2, без включення до її складу незаселених, але контро¬льованих уманським козацтвом, південних земель. За структурою Уманський полк поділявся на 14 сотень, кожна з яких відповідала назві сотенного містечка, в яких всього за Реєстром на 1649 рік значилось 2976 козаків. За кількісним складом сотні бу¬ли неоднакові. Найчисельнішими були: полкова (269), Бутанська (252), Маньківська (252), Іванська (248), Романівська (241), а най¬меншими — Ладижинська (153) та Соболівська (154). Ймов сотні знаходились на південно-східному полковому і державні 1674 року уманське козацтво, як і більшість правобережного, спо¬діваючись, що Росія захистить від спустошливих нападів турків і татар, присягнуло московському царю. Розходження у поглядах з гетьманом П.Дорошенком на полі¬тичне майбутнє України, її внутрішній устрій та зовнішньополі¬тичні зв’язки були причиною того, що він висунув свою кандида-туру на гетьманство від імені частини полків Правобережжя та Запорозької Січі (1669) і з допомогою польських властей був об¬раний гетьманом (1670-1674 )У період російсько-турецької війни 1710-1713 років ірно, це пов’язано з місцем розташування’сотень, адже всі найбільші за кіль¬кістю. Уманщина була ареною боїв і спустошень. Уманське козацтво підтримувало похід П.Орлика та союзників на Правобережжі за звільнення від ро¬сійських військ, але остання
битва правобережного козацтва завер¬шилась трагічно. Система міждержавних договорів 1711-1713 років остаточно визначила правовий статус українського Правобережжя. Мешканці правобережних полків мали бути виселені на Лівобереж¬жя, але частина козаків посполитих ухилялась від цього пересе¬лення, ховаючись в лісах і затягнувши «згін» аж до 1714 року. Од¬нак, правобережне, у тому числі й уманське, козацтво було остаточ¬но зліквідоване.